— А порядком самозахисту? Це ж наніть за нашими законами дозволяється. А якщо бандити нападуть?

— Ви повинні бути розумним боягузом, Бєлов.

— Добре, — погодився Вайс. — Я спробую.

Професор розказав Йоганнові, що за час його відсутності до тайника, призначеного для Генріха Шварцкопфа, надійшло кілька важливих матеріалів. Вони підтверджують, що створені в Німеччині у зв'язку з поразкою на Східному фронті опозиційні групи ставлять собі за мету силою усунути Гітлера. Після того в країні буде встановлено режим військової диктатури, буде створено військовий уряд і укладено компромісний мир із союзниками СРСР на умовах, прийнятних для німецького генералітету й промисловців. Потім — капітуляція на Західному фронті й новий наступ на Східному за підтримкою США та Англії.

Тому головним завданням для Вайса залишається і надалі: роздобути документи, що свідчать про переговори між представниками урядових кіл рейху і союзниками відносно умов укладення сепаратного миру.

Йоганнова машина ще не вийшла з ремонту, нових завдань він не одержував, і, що робити було зовсім нічого, Вайс попросив у Густава дозволу відвідати Шварцкопфів. Однак Густав відмовив йому. Правда, він при цьому якось загадково всміхнувся і сказав, що відпочинок — найвища нагорода для людини у такий тривожний час.

Кілька днів Вайс не виходив з котеджу на Бісмаркштрасе, потім Густав несподівано запропонував йому поїхати половити рибу.

Йоганн відповідно вдягся, і, коли він сів у машину, Густав, оглянувши його костюм, ледь помітно усміхнувся:

— А я й гадки не мав, що в нас є такий досвідчений рибалка.

Поїхали вони не до озер, а в Шмаргендорф.

— Що це значить? — спитав Вайс.

— Є щаслива нагода зробити вам приємність — познайомити з одним колекціонером.

Вайс запитливо глянув на Густава.

— Згодом самі дізнаєтесь.

Машину вони залишили біля під'їзду невеличкого ресторанчика під назвою «Золотий олень» і пішли далі пішки. Вілла стояла десь у глибині саду, і через дворик та сад їх провів служник. Слідом за ним ішли двоє в цивільному; вони однаково тримали праву руку в кишенях піджаків. Не доходячи до вілли, Густав сказав, що почекає Вайса в саду на лавці. Далі Вайса супроводив тільки служник, але й він зупинився у вестибюлі і сказав півголосом:

— Перші двері наліво, друга кімната. Ваше місце в кріслі коло вікна.

Йоганн пройшов у вказаному напрямі. У кімнаті нікого не було. Біля вікна стояло крісло, відгороджене важким столом у вигляді літери «П», а трохи осторонь — друге крісло і столик з телефонами. На підлокітнику цього другого крісла Йоганн помітив ряд різноколірних квадратних пластмасових кнопок, очевидно, для якоїсь сигналізації.

Він слухняно сів у крісло коло вікна і став чекати. Минуло більш як півгодини, але ніхто не з'являвся. Йоганнові вже надокучило милуватися чудово доглянутим садом, де в глибині поважно походжали павичі. І ось він почув тихі, неквапливі кроки.

До кімнати ввійшов чоловік років тридцяти п'яти, середній на зріст, сухорлявий. На ньому був сірий теплий костюм, тканий «ялинкою»; піджак був одягнений поверх чорного джемпера, хоч надворі стояла спека. Опустившись у крісло, він стомлено схрестив руки і пильно глянув на Вайса чорними, глибоко запалими очима.

Вайс підвівся у своєму кріслі, але чоловік нетерпляче ворухнув рукою. Вайс знову сів, даючи змогу допитливо розглядати себе і в свою чергу так само допитливо розглядаючи господаря.

Темне, гладко зачесане волосся, великі хрящуваті вуха, тонкий горбкуватий ніс, защемлений на переніссі суворими зморшками. Глибші зморшки спускалися від крил носа до кутиків жорстко стулених губів. Гострі вилиці, запалі щоки, під очима коричнюваті тіні. Шкіра жовта, але не засмагла, а така, як у людей з хворою печінкою. Усі разом ці риси надавали господареві скоріше привабливого, аніж відразливого вигляду.

Йоганн міг обмежитись і меншою кількістю прикмет, щоб визначити, хто перед ним. То був не хто інший як Вальтер Шелленберг, бригаденфюрер СС, генерал-майор поліції, начальник VI відділу головного імперського управління безпеки. Але він не переставав із щирим зацікавленням розглядати Шелленберга і не помилився, гадаючи, що тому це тільки приємно.

— Однак ви молоді, — сказав Шелленберг не усміхаючись.

— Якщо це вада, то з часом я її виправлю.

— І сміливі, — додав Шелленберг.

— Даруйте, пане бригаденфюрер! — Вайс схопився з місця, виструнчився.

— Сідайте, — звелів Шелленберг. — Я мав на увазі вашу поведінку не тут, передо мною, а на кордоні.

— Я маю гідний наслідування приклад і хотів би його додержуватися, — сказав Вайс і твердо глянув у вічі Шелленбергові.

Той злегка усміхнувся:

— І до того ж чесні. Чи не занадто багато для однієї людини?