Йоганн несподівано дістав наказ виїхати до Берна. Густав показав йому фотографію і сказав:

— Ви будете цілком підпорядковані цьому чоловікові або тому, на кого він вам укаже. Ви повністю відповідаєте за його безпеку. Тому ви мусите визначити, чи не стежать за ним, і будь-якими способами ліквідувати цього спостерігача, хоч би хто він був. Можливо, що стежить ціла група. Ну що ж, я однаково покладаюсь на вашу мужність, — твердо заявив Густав. — Якщо при цьому ви примудритесь залишитися живим, можете за свою дальшу долю не турбуватись. Хоч би навіть швейцарський суд засудив вас до страти за вбивство, — нам зовсім не важко буде добитися для вас волі. Швейцарський уряд добре знає: якщо фюрер не вважав за доцільне окупувати цю країну, то для цього були особливі міркування, — ми використали й будемо використовувати її у своїх цілях. Запам'ятайте: ті люди, які стежитимуть за особою, дорученою вам, могли дістати такі самі вказівки відносно вас, як я дав вам відносно них. Гадаю, що ви людина достатньо тямуща і зрозумієте, що вони не належать до агентури наших воєнних противників. Тому будьте обережні там з нашими співвітчизниками. Повторюю: хоч би ким вони були і хоч би з якого, навіть найкращого, боку ви їх знали. Не забувайте про це ані на хвилину. Ви одержуєте велику суму в англійських банкнотах, але, — усміхнувся Густав, — можете не боятись: у зв'язку з тим, що ваше завдання надто важливе, це будуть справжні вироби лондонської скарбниці. — Спитав: — Адже ви були поранені? Тож ви можете пройти там курс лікування. Добре заплатіть лікареві, то він знайде, від чого вас лікувати…

Транспортний літак «Люфтганзи» доставив Вайса на світанку в Цюріх. Того ж дня він дизельним експресом приїхав до Берна і оселився в готелі. Він мав голландський паспорт, а документи свідчили, що він німецький політичний емігрант. Однак ні портьє, ні швейцарська поліція не вимагали, щоб він пройшов реєстрацію.

Тихе, лагідно-спокійне місто, здавалося, відокремлене від збуреного війною світу століттями бюргерського достатку, скидалося на заповідник. Городяни жили так, як і десять, двадцять, тридцять років тому.

Місто чиновництва та посольств. Пристановище розвідок і розвідників, які в міру своїх здібностей переймали від бернців їхню неквапливість, бундючну чемність і ощадливість до кожного франка — найстійкішої на той час валюти у світі.

Вайс узяв напрокат у готелі старенький двомісний спортивний «Фіат»-фаетон і повільно їздив ним по місту, вивчаючи вулиці не стільки з пізнавальною метою, скільки для того, щоб не зазнавати утруднень, коли доведеться опікувати довірену йому людину. Незабаром він виявив свого підопічного. Той оглядав старовинну бернську ратушу, побудовану в чотирнадцятому віці.

Це був чоловік похилого віку і аристократичної зовнішності. Він так вільно говорив по-французькому із своєю молодою супутницею, що його можна було прийняти за француза.

На фотографії, яку Густав показав Вайсові, цей чоловік мав куці гітлерівські вусики щіточкою, а тепер на його губі закручувались значно довші кайзерівські вуса. Після Сталінграда багато хто з літніх берлінців став відрощувати вуса за давнім монархічним зразком.

Вайс поставив машину і собі почав оглядати ратушу, коли старий та його супутниця наблизились до нього, він висловив уголос своє захоплення старовинною архітектурою.

Старий пильно подивився Вайсові в обличчя — видно, він також знав його з фотографії. Пожувавши губу, ледь помітно кивнув, не тому, що цього вимагала конспірація, а напевне, тому, що йому властиво було гордовито здоровкатися з людьми, і, вже не дивлячись на Вайса, кинув:

— Якщо ви не маєте потреби милуватися цією старою спорудою, можете більше себе не утруднювати.

То був князь Гогенлое, довірена особа фюрера у переговорах з Даллесом. І, як зрозумів згодом Йоганн, князеві ні з якого боку ніщо тут не загрожувало. Спершу присутність Вайса у Берні потрібна була Канарісові та Шелленбергові тільки для того, щоб дати князеві зрозуміти: вони знають, чого він приїхав сюди, тому й доручили своєму агентові бути почесною охороною при його персоні.

Та Даллес, як він одного разу висловився, «віддавав перевагу перспективнішим представникам з керівних кіл СС». І саме про цих «перспективних представників» Вайс мав подбати.

Увечері Вайс зайшов у кафе недалеко від американської місії і побачив там майора Штейнгліца. Цивільний костюм і змарніла сумно-заклопотана фізіономія Штейнгліца не викликала у Вайса бажання виявляти особливу шанобливість до свого колишнього начальника. Він непомітно підійшов ззаду й злегка плеснув його по плечу. Штейнгліц зіщулився і швидко засунув руку за борт піджака.

Вайс затримав його руку. Штейнгліц підвів очі і розплився у щирій, радісній усмішці. Розмовляли вони, як рівні. Вайс знав, що Штейнгліц неодмінно допитуватиметься, чому він опинився в Берні, і зразу ж розповів з невдоволеним виглядом, що він має нудне доручення, суто фінансового характеру. Штейнгліц співчутливо промовив:

— Швейцарія — не те місце, де слід збувати наші фальшиві банкноти.

Вайс засмучено відповів:

— Наказ є наказ.

Штейнгліц мрійливо додав:

— В Італії наші люди обмінюють англійські фунти німецького виробу і скуповують цінності. Оце справді бізнес!

— Як справи? — спитав Вайс.

— Як бачиш, — сказав Штейнгліц. — Сиджу коло вікна, розглядаю перехожих.

— Які відвідують американську місію, — усміхнувся Вайс. Нахилився: — Я гадаю, вашій службі не завадило б зайняти такий самий пост біля посольства Великобританії.

— Американці — знахабніла сволота! — злісно пробурчав Штейнгліц. — Хочуть усунути Канаріса і надрукували в своїх газетах, ніби він бере участь у змові проти фюрера. Це провокаційна робота їхньої розвідки. Але зате англійці, щоб помститися їм, надрукували цілу серію статей про нашого адмірала: закликають стратити його після війни, як лиходія.