Вайс виконував тепер доручення, зв'язані з перевезенням таких військовополонених. В його розпорядження виділили «Оппель»-фургон з потужним мотором; фургон був споряджений потайним сейфом, радіопередавачем і містким баком для пального.

Вже двічі Вайс перевіз пасажирів через кордон: один раз — через швейцарський, другий — через шведський. Однак цим завдання не обмежувалось.

Сейф у його «Оппелі» був заповнений золотими зливками з клеймом німецького Рейхсбанку.

Золото треба було покласти у Швейцарському банку в сейф, абонований СД.

За законами Третьої імперії вивезення золота за межі рейху вважалося державною зрадою. Спроба нелегально вивезти з країни золото або валюту каралася стратою.

І пасажир, і вантаж, які Вайс повинен був вивезти в своєму «Оппелі» за кордон, однаково становили для нього смертельну небезпеку, хоч робилося це з відома самого Гіммлера.

Вайсові було видано охоронні документи. Проте, якби гестапо поцікавилось і знайшло в машині пасажира або вантаж, той самий Гіммлер підписав би наказ про його страту, не замислившись ані на мить, і Шелленберг подав би незаперечні докази того, що Йоганн Вайс — Петер Краус — ніколи не перебував у кадрах іноземної розвідки рейху. Тим більше, що Вайс належав до складу особливої групи Шелленберга, а її картотека зберігалась в його особистому сейфі.

Кожний з націстських лідерів мав за рубежем свою міцну й солідну агентуру; вона відала їхніми залаштунковими фінансовими операціями. На Вайсові плечі лягли найважчі обов'язки: він став кур'єром по доставці валютних цінностей.

І не так пригнічувала Йоганна небезпека, якої він зазнавав кожного разу, як інше. Крім інформації про те, що націсти, забезпечуючи себе на випадок поразки рейху, мов пацюки, скупчують запаси в нових норах, він під час своїх рейсів нічого важливого здобути не міг. До того ж йому здавалося, що він перейшов на нижчий ступінь у своїй службовій кар'єрі. Проте ці його думки були наслідком уявлень, властивих психології радянської людини.

Йоганн не міг зрозуміти, що в тому світі, де він опинився, золото й валюта — найбільші з усіх цінностей і, призначивши його «золотим кур'єром», йому тим самим виявили необмежене довір'я. А він сприйняв доручення перевозити контрабандним способом золото й валюту як вияв недостатнього довір'я до нього.

Одного разу, коли Вайс перетинав кордон, його почали переслідувати гестапівці. Він прийняв бій з ними і, хоч його машину було пошкоджено, успішно доставив свій вантаж. І коли все було закінчено, Йоганн тільки порадувався, що мав змогу, з дозволу служби СД і діючи точно за інструкцією, перебити кількох гестапівців.

Тому він трохи розгубився, коли, після того, як повернувся на Бісмаркштрасе і поставив на місце свою простріляну машину, до гаража почалося паломництво. Співробітники розглядали пробоїни в машині з таким захопленням, наче то були орденські відзнаки, і бучно вихваляли Вайса. З донесення гестапо вони вже знали, що, перетинаючи кордон, «невідомий чоловік застрелив трьох гестапівців і тяжко поранив двох, а сам, напевне, був убитий під час стрілянини».

Густав, теж прийшовши в гараж, сказав замислено:

— Після цього ви могли б цілком спокійно залічити себе до покійників. Роздобули б у Швейцарії будь-які документи і, здавши золото й валюту на своє нове ім'я, майнули б у першу-ліпшу нейтральну країну, і там були б раді новому мільйонерові. — І Густав допитливо подивився на Вайса.

Вайс пильно оглядав нашвидку залатані пробоїни в машині і, мабуть, через те не досить уважно слухав Густава. Він тільки незадоволено промовив:

— Швейцарці таку ціну заправили за ремонт машини, що мені не лишалось нічого іншого, як стати в них у гаражі і за маляра, і за бляхаря, а то довелось би повертатися покаліченою.

— Та ви ж везли, з собою мільйон, не менше. Хіба ви забули?

— А яке я маю до нього відношення? — знизав плечима Вайс. — Ніякісінького.

Після інциденту на швейцарському кордоні Вайс зробив кілька рейсів з таким самим вантажем до Швеції.

Відвідавши після чергової подорожі салон масажу, він понуро доповів професорові:

— Катаюсь туди-сюди, мов візник. Повернувся майже до того, з чого почав тут. — Запропонував не зовсім впевнено: — Може, ваші люди організують наліт на мене? Якщо акуратно поранять, може, і викручусь. Валюта й золото вам не завадить. А я не від того, будь ласка, тільки накажіть.

— І це каже вихованець Баришева? Ай-ай, — докорив професор. — Надія рейху — і отакий песимізм. Ні, голубе, більше терпіння. Повірте, рано чи пізно СД оцінить ваші заслуги. Ви просто скромничаєте.

Вайс зітхнув:

— Значить, і далі шоферити?

— Так, — звелів професор. — І глядіть, уникайте сутичок з тими, хто стоїть на сторожі законів імперії.

— Вони ж мене обстріляли!

— А просто втекти ви вважали принизливим для своєї гідності?

— Та це ж гестапівці!

— Надалі забороняю.