— Зніміть з них табірний одяг і дайте їм звичайний, словом, переодягніть їх, як це зробили з тими, кого я щойно з вашого дозволу фотографував. — Комендант був непохитний. Джо підморгнув і запевнив: — Можете бути спокійні: ці фотографії свідчитимуть лише про те, що німецькі жінки доведені війною до страшного виснаження. Побачивши такий фотодокумент, багато хто з наших сенаторів пустить сльозу.

Комендант був промітний гестапівець. Трохи згодом ув'язнених жінок, переодягнених у сукні охоронниць, вишикували біля канцелярії.

Джо спитав коменданта, чи не знайдеться в таборі кілька дітлахів такого самого жалюгідного вигляду, як у цих дам.

— Діти — це завжди зворушливо, — пояснив він. Це його бажання також було виконане.

Поки Джо метушився, розставляючи жінок і дітей не строєм, а вільною групою, Вайс своєю лейкою сфотографував його за цим заняттям на тлі табірної огорожі.

Коли повернулись до Берліна, Вайс на вимогу Джо повів Гюго в райони, найбільш зруйновані бомбардуваннями. Джо старанно й довго фотографував руїни. Потім, по дорозі до аеродрому, Вайс спитав:

— Ти маєш продати ці фото в газети?

— То вирішить бос, — сказав Джо. — Я працюю на нього, а він — на політику.

— Яка ж у твоїх фото політика?

— Ну як же! — здивувався Джо. — Наші червоні репетують, що ви — фашисти й звірі. А мій бос покаже фотодокументи, і всі побачать виснажених німкень з голодними дітьми і тих, із ситими пиками, в одягу в'язнів. Берлінські руїни — це варварське знищення європейської, цивілізації. І все з Рузвельтового благословення. Зрозуміло? У нас — демократія. І якщо є в Америці прихильники сепаратного миру з Німеччиною, то вони добиватимуться його, використовуючи вживані у вільному світі засоби та докази. — Джо засміявся і поплескав Вайса по плечу.

На другий день Вайс відвідав салон масажу і передав професорові Штутгофу негативи фотографій з відбитками Джо під час його крутійських маніпуляцій. Професор вислухав його і сказав, що терміново надішле негативи до Москви, а звідти, напевне, їх перешлють в радянське посольство у Вашінгтоні. Там знають, що треба з ними зробити, коли б той бос, якому служить Джо, спробував використати ці фальшивки.

Густав спитав Вайса, що корисного він почув від цього Джо із справжнім ім'ям Френк Боулс. Вайс відповів:

— Нічого путящого. Боулс найбільше цікавився звичайними берлінськими руїнами: хотів заробити на фото. — І додав, вважаючи, що це потрібно: — Але жодного військового об'єкта він не сфотографував.

Густав кинув зневажливо:

— Цей не з тих розвідників, що прагнуть зберегти життя своїм льотчикам і тому цікавляться системою нашої протиповітряної оборони. І, мабуть, він більше дбає про те, як повалити Рузвельта, ніж про те, як перемогти Гітлера…

— Атож, — підтвердив Вайс. — Він дуже неповажливо висловлювався про свого президента.

— А про фюрера?

Вайс твердо глянув у вічі Густавові.

— Дослівно він сказав так: «Вам, німцям, слід змінити вивіску Гітлера на іншу, тоді вашій фірмі легше буде вести справи».

— Запишіть ці його слова у рапортичку. Решту можете поминути…

У котеджах на Бісмаркштрасе, так само як і в будинку на Беркаєрштрасе, 31/35, навіть під час найжорстокіших нальотів на Берлін ділова робоча обстановка не порушувалась, ніби робітничі райони з гуркотом руйнувалися не в цьому місті, за кілька кілометрів звідси, а в якійсь іншій країні.

Спочатку Вайс пояснював такий залізний спокій мужністю і самовладанням співробітників секретної служби. Та незабаром переконався, що помиляється. Це були тільки плоди впевненості в тому, що деяка особлива, «джентльменська» домовленість між німецькою іноземною розвідкою і її колегами у Вашінгтоні та Лондоні не буде порушена. Очевидно, із вдячності військово-повітряним силам союзників СРСР за створення нормальних робочих умов німецька іноземна розвідка серед багатьох інших зобов'язань взяла на себе врятування льотчиків, збитих над територією Німеччини.

Геббельс закликав населення чинити самосуди над американськими та англійськими льотчиками, які викинулись на парашутах з палаючих літаків.

Проте не всіх полонених американських та англійських льотчиків спіткала така доля. Деякі з них попадали до таборів для військовополонених, і навіть не до загальних, а до спеціальних, досить комфортабельних; тоді співробітники німецької іноземної секретної служби допомагали офіцерам і синам впливових у своїй країні людей, тікати звідси і забезпечували їм всякі вигоди й цілковиту безпеку під час втечі.