Через сорок хвилин після того, як помічник президента попрощався зі своїм другом, до нього приїхав директор ФБР.

Повернувшись до себе пізно ввечері, директор ФБР запросив двох найдовіреніших співробітників і доручив їм протягом сьогоднішньої ночі розробити план операції, головна мета якої — організувати тотальне спостереження за Майклом Велшем.

— Пан Хуан Мануель Марія Хайме Антоніо Бланко? — спитав Шор чемно.

— Де Бланко, з вашого дозволу, — уточнив високий млявий чоловік, — я дворянин, інспекторе.

— З вашого дозволу, пане інспектор. Я єврей, пане де Бланко, я теж люблю точність, хоча й не можу — через факт свого народження — бути дворянином.

Бланко презирливо посміхнувся.

— А Ротшільд? Адже він барон?

— Він фінансист, пане де Бланко, — відповів Шор цілком дружелюбно, — отже, він позанаціональний.

— Однак його вважають головним покровителем Ізраїлю.

— Ізраїль — це ще не всі євреї, пане де Бланко. Ейнштейн, Пастернак і Ремарк не були громадянами цієї держави… До речі, барон Ротшільд так само активно підтримував режим Саудівської Аравії, де особливо сильні антиізраїльські настрої… Але ми відійшли від теми нашої розмови… Я запросив вас як свідка у справі загибелі Леопольдо Граціо. Мені конче потрібно поставити вам ряд запитань, пане де Бланко.

— Я до ваших послуг, інс… пане інспектор.

— Хочу попередити: наша розмова записується на плівку. Якщо ви маєте намір запросити адвоката, я згоден призначити вам інший час, але не пізніше чотирнадцятої години завтра.

— Все залежатиме від ваших запитань, пане інспектор.

Шор кивнув.

— Моє перше запитання: коли і на якому бізнесі почалося ваше співробітництво з містером Граціо?

— А чому ви називаєте покійного «містер»? Він материковий європеєць, точніше, італієць, отже, його слід називати «синьйор».

— Справедливе зауваження, пане де Бланко, але його бізнес мало поширювався на Італію, а більше на Американський континент… До речі, ви були першим, хто проводив зондаж серед членів кабінету Санчеса про енергопроект?

— На це вам відповість юрист нашої корпорації, пане інспектор… Стосовно дати, коли почалося моє співробітництво з Граціо, то це, дай боже пам’ять, почалося року сімдесят п’ятого… Так, саме так…

— Тобто після смерті іспанського диктатора?

— Я не говорив би так про генералісимуса Франсіско Франко. Він не був диктатором, принаймні в останні роки свого правління… Ми, люди бізнесу, через дружину Франко, віддавши їй акції найбільших магазинів «Корт інглез», змогли ввести його в наше середовище. А нам не потрібна диктатура, принаймні, поки не виникла кризова ситуація, яка може викликати бунт черні.

— З такою точкою зору можна дискутувати, але ви заклопотані справами, пане де Бланко, і я не маю права зловживати вашим часом. Однак ви мусите погодитись, що ваше співробітництво з синьйором Граціо почалося в перші дні детанта, чи не так?

— Ви хочете сказати, що я лівий бізнесмен? — посміхнувся де Бланко. — Ні, я монархіст, тобто живу у світі реальностей. Мій брат працює у сфері бізнесу з Америкою, я — зі Сходом, дядя підтримує контакти на Європейському континенті; нормальна життєдіяльність планети неможлива без і поза надійними контактами з російським колосом, краще солом’яна згода, як золота звада.

— У Граціо був хороший бізнес у комуністичному світі?

— Про це ви запитаєте у мого юриста, пане інспектор.

— Добре, я підійду до справи, яка мене цікавить, з іншого боку… Леопольдо Граціо ніхто ніколи не погрожував? А найбільше після того, як він налагодив широкі контакти з комуністичними режимами і країнами, що розвиваються?

Бланко попросив дозволу закурити, вийняв дуже дорогі сигарети «Ротман» (без фільтра, густо-солодкі), прикурив від масивного золотого «Дюпона», а потім уже відповів:

— Мені такі факти невідомі, пане інспектор.

— А вам, особливо за останній час, ніхто не погрожував?

— Навіть якби це було, я не сказав би вам, пане інспектор, це не за правилами.

— Пане де Бланко, — повільно, карбуючи слова, мовив Шор, — я теж дію не за правилами, попереджаючи вас, що ваше життя в небезпеці. Маючи дані прослухування ваших телефонних розмов, я прийшов до такого висновку: чи будете ви відверто розмовляти зі мною, чи не зробите цього, чи поділитесь своїми міркуваннями щодо вбивства Граціо, чи, як вас просять, наполягатимете на версії його самогубства, небезпека вам загрожує повсякчасно. І це пов’язано, мені здається, з долею енергопроекту для Гаривасу. Це все, пане де Бланко, я більше вас не затримую.