Шрифт:
— Мосьє Бреннер просив передати, що в нього надзвичайно важлива справа, він не може приїхати і, якщо з вашим питанням не можна зволікати, то він чекатиме вас у себе в редакції десь до дев’ятої вечора, він гадає, що до того часу в нього буде вільних тридцять хвилин, а каву вам приготує його секретарка, жирна шлюха з блудливими, як у березневої кішки, очима… Я певен, вона нишком плює йому в каву, бо він перестав з нею спати після того, як вона стала гладкою, немов винна бочка… Щось питимете?
— Ні, спасибі, — відповів Степанов. — Я трохи попрацюю. Будь ласка, принесіть мені ще склянку води.
Жобер томно зітхнув і відплив до стойки — відкривати «мінераль».
Степанов витяг з кишені невеличкий диктофончик, увімкнув його і, зачаровано розглядаючи червону миготливу цятку індикатора, став неквапно диктувати, ловлячи себе на думці, що професія, тобто постійна робота зі словом, виробила в ньому якесь особливе, обережне ставлення до виголошеної фрази; воістину, вилетів горобець — не спіймаєш, хоча він розумів, що плівку можна просто стерти, слово зникне, наче й не було його, але така вже природа фаху, мабуть, людина родиться його підданою, особливо якщо цей фах став щастям, трагедією, долею.
Степанов хотів надиктувати для себе план дій на найближчі дні, виділити ті запитання, пов’язані з справою Лиска і Кровс, які здалися йому найцікавішими, — дещо він устиг дізнатися, подзвонив колегам з Рейтер, ТАРС і Юнайтед Прес Інтернешнл, — але несподівано для самого себе почав розповідати червоному індикаторові зовсім про інше: про дітей, про Плещеєве озеро й Піцунду, коли там збираються його друзі…
15
12.10.83 (17 годин 12 хвилин)
«Центральне розвідувальне управління
Майклу Велшу
Цілком таємно
Через годину після того, як у Гаривас надійшло повідомлення від агента Серхіо про самогубство Граціо, президент Санчес зібрав екстрене засідання кабінету.
Почав Санчес з пропозиції вшанувати пам’ять «убитого» Граціо вставанням і хвилиною мовчання.
Потім він сказав, що цей «злочин є перший серед тих, котрі, мабуть, сплановано як проти самостійно мислячих бізнесменів Європи, що не піддаються тискові воєнно-промислових багатонаціональних корпорацій, так і проти режимів, які відстоюють свою самостійність і національну незалежність». Він наголосив далі, що після загибелі Граціо «питання про енергопроект і позику під це гігантське — в масштабах Гаривасу — підприємство поставлено під удар. Всі мої спроби зв’язатися з Фріцом Труссеном, котрий у принципі не відмовлявся від участі в фінансуванні проекту, поки що безрезультатні. Так само безрезультатні були й спроби зв’язатися з представниками Граціо на біржах, Уфером і Бланко; телефони мовчать, секретарі не кажуть, де їх можна знайти. Я побоююсь удару по тих акціях на боби какао, які ми випустили у позику Граціо. Я боюсь фінансової кризи, що може статися найближчими годинами. В якій мірі ми готові до таких випробувань?»
Першим виступив директор радіо і телебачення, він порадив Санчесу звернутися до нації й розповісти про те, що сталося. Його підтримав міністр фінансів. Але міністр оборони майор Лопес запропонував утриматися від виступу, «в якому Санчес мусить висловити думку кабінету», а запропонував «ввести воєнний стан у країні й вивести з казарм армію, зайнявши всі стратегічно важливі вузли в містах, на узбережжі і вздовж сухопутних кордонів». Міністр громадської безпеки Пепе Ауреліо різко заперечував майору Лопесу, вважаючи, що ці заходи викличуть паніку і можуть призвести до непередбачених наслідків. «На півночі будуть раді таким жестам уряду, — сказав шеф сил безпеки, — бо це дасть змогу розпочати кампанію з приводу нестійкого становища в Гаривасі, «загрози» національним інтересам Штатів, що їх, звичайно, мають захистити не тільки всі можливі дипломатичні демарші, а й морська піхота». Ад’ютант Санчеса з військово-морських сил капітан Родрігес відкрито заявив, що вважає мільярдера з Уолл-стріту Баррі Дігона винним у цій кризі, бо «американський фінансист розгорнув активну діяльність у Гаривасі, особливо протягом останнього місяця». Він запропонував виступити в пресі з різкою критикою північного сусіда і тих його представників в особі мільярдера Баррі Дігона, які заради своїх вузькокорисливих цілей перешкоджають розвиткові нормальних відносин між двома країнами. Міністр закордонних справ висловився проти такої позиції, заявивши, що уряд не має документів про незаконну діяльність людей Дігона і це може викликати ще серйозніші ускладнення з адміністрацією Білого дому, яка чутливо реагує, коли зачіпають інтереси Уолл-стріту в Центральній Америці.
Міністр енергетики і планування Енріке Прадо вважав, що потрібно негайно послати делегації у Вашінгтон, Мадрід, Бонн та Москву, щоб на місцях внести пропозиції про фінансування енергопрограми, якщо після загибелі Граціо його концерн відмовиться проводити лінію покійного.
На закінчення Санчес поставив питання: «Чи не настав час оголосити про озброєння народу, про створення народної міліції і заразом звернутися до Міжнародного валютного фонду з проханням про негайну допомогу — на будь-яких умовах, за найвищі проценти?»
Думки членів кабінету розділилися.
Санчес запропонував наступне засідання уряду провести завтра вранці, коли, як він сказав, «ми одержимо більш-менш повну інформацію від наших послів у Європі та Північній Америці».
Резидент Роберт Бак».
Секретар, який передав Велшу цю телеграму з позначкою «терміново», спитав:
— Мабуть, копії варто надіслати директорові й помічникові президента?
Велш відповів не одразу:
— Нічого певного поки що нема, тому й нема про що інформувати… Я гадаю, начальство треба повідомляти про кінцевий результат, це хоч закарбується у них в пам’яті.
16
12.10.83 (17 годин 17 хвилин)
Бреннер справді почастував Степанова міцною кавою, спитавши при цьому:
— Любите каппуччіно?
— Це коли холодні вершки кладуть у гарячу каву і з’являється солодка темно-жовта піна?
— Саме так.
— Люблю.
Бреннер натиснув на кнопку селектора, якось дивно вклонився мікрофону, ніби вибачаючись перед ним, і сказав:
— Вів’єн, було б дуже добре, якби ви попросили когось подати нам морозиво, я хочу почастувати російського візитера італійським каппуччіно.
— Постараюсь, — відповів сухий жіночий голос, і Степанов умить збагнув, що це та сама секретарка, про яку з роздратуванням говорив офіціант у кафе; тільки ті жінки, котрі були близькі з мужчиною, можуть розмовляти з такою образою й поблажливою зверхністю, особливо коли обидві сторони розуміють, що відновити стосунки неможливо; жінка, яка сподівається на остаточну перемогу, вміє бути завжди ніжною, немов чоловікові зустрівся ангел, але чи є вони на землі?
Бреннер відключив селектор, зиркнув на Степанова розгублено — чи зрозумів той інтонацію; але нічого не відчув: відкрив нову пачку «Голуаз», невміло прикурив і, мабуть, досадуючи на себе, сказав:
— Я не міг приїхати до вас тому, що надійшла сенсація, але ми не втиснули її у випуск, ганьба, сором, кінець світу вільної журналістики!
— Щось цікаве?
— Застрелився Леопольдо Граціо…
— Хто це?
— Ну, Степанов, як вам не соромно! Або ви хитруєте, або я був про вас занадто високої думки… Леопольдо Граціо — чудо післявоєнної ділової Європи, наш ровесник, п’ятдесят один рік, початок заходу життя, але сили хоч одбавляй, коштує сімсот мільйонів доларів, президент «Констракшн корпорейшн», співдиректор Банку валютних операцій, хазяїн двох гонконзьких банків, який витрачав на себе дванадцять доларів на день і обідав у робітничих їдальнях… Правда, в нього свій «боїнг», дві яхти й сімнадцять апартаментів у найбільших готелях світу…