— Це просто, — відрубав доктор Кролль. — Я настроївся на вас, я виконую свою роботу, фрау Піке, за яку до того ж досить добре платять, я розслаблюю свої магнітні поля і віддаю вашим полям свою енергію. Я навіть побачив зараз, яким колись було ваше село: всього двадцять, тридцять дворів, не більше; тільки два чи три нові будинки, решта старого типу, з дерев’яним каркасом, дуже багато червоної герані на вікнах, хіба я неправду сказав?

— Так, — жінка зачаровано кивнула, — у нас в селі справді було лише три нові будинки…

Доктор Кролль повільно розкладав карти, відкинув сім карт убік, закурив, співчутливо запитав:

— Ви ще любите його? Чи карта бреше?

— Не знаю. Часом ненавиджу, а іноді мені таки жаль його…

— А як бути з трефовим королем, що біля вас?

— Це інше.

— Ну, добре, і що ж це? Як пояснити це інше? Ви захоплені ним? Чи звичайна данина природі?

— Не знаю. Мабуть, мені потрібна поруч саме така людина.

— Ви схиляєтесь перед ним? Він розумний? Сильний? Надійний? Багатий? Чи він підкорив вас чимось іншим? Дев’ятка чирвова, що лежить між вами і цим королем, дивна карта, у такому рейнському розкладі вона показує по-різному, це як тлумачити. Ви хочете, щоб я зупинився на цьому аспекті вашого сьогоднішнього й майбутнього?

— Я згодна, — трохи помовчавши, відповіла Елізабет Піке. — Хоч я живу в минулому, я не вірю в майбутнє, його, по суті, нема вже для мене…

— Це як сказати… Як сказати… — Доктор Кролль відкрив карти, що лежали під піковою дамою, розклав їх віялом; перші були дев’ятка, десятка і король пік. — Випала смерть, фрау Піке, ні, ні, не вам. Скоріш загибель когось із ваших близьких… Ви ще вважаєте вашого чоловіка своїм близьким?

— Не знаю.

— Якщо хочете, я можу направити цей удар на того, хто є вашим ворогом… Вам вирішувати… Чи все-таки ви хочете повернути його?

— Так, я хочу його повернути… Не для себе — для Ганса, хлопчик, власне кажучи, любить батька…

— Розкажіть мені, — тасуючи карти, спитав доктор Кролль, — на що гостріше реагує ваш колишній чоловік? На ласку чи на силу? На страх чи на радість? Що найдужче може на нього вплинути?

— Він боягуз, страшенний боягуз, я пригадую, що він говорив мені, коли ми були молоді, у нього немає стрижня…

— Одним словом, вам здається, коли я спробую вжити певних заходів у ваших інтересах, то це треба робити без еківоків, зразу, навідліг?

— Тільки так.

— Розкажіть що-небудь, за що можна було б зачепитися… Коли ви справді хочете просити мене повернути його вам… Що може злякати його?

— Не знаю, — розгублено відповіла жінка. — Я знаю про нього все, але не знаю, чим його можна злякати… Я думала, він повернеться, коли діти перестали зустрічатися з ним… Мабуть, йому стане дуже страшно, якщо він не зможе й далі утримувати Ганса, допомагати йому.

— Він любить дітей?

— Мені так, власне, здавалося інколи…

Доктор Кролль знову розклав карти, посміхнувся трефовій десятці, що лежала біля чирвового короля, і спитав:

— У нього немає капіталу, який зберігається в банку?

— Мабуть, є.

— Ви впевнені в цьому?

— Мені так здається… Він багато заробляє…

— А які його витрати?

— Ах, він ніколи не лічив пфенігів…

— Але карти кажуть, що ви живете на його кошти…

— Ви ж знаєте, доктор Кролль, які тепер витрати, ціни ростуть, ця жахлива інфляція, звичайно, він утримує нас, але він так багато друкується в газетах, читає лекції… Ні, він багатий, це точно…

— Ви коли-небудь працювали, фрау Піке?

— Ні. А втім, я вела дім… Ця робота важча за всі інші…

— Ви не мали від неї насолоди? Мені здається, це найвище щастя жінки — вести дім, не всім воно дається.

Доктор Кролль швидко викинув кілька карт; йшли в основному піки; обличчя фрау Піке було відчуженим, на колоду й на пальці мага вона дивилася зачаровано.

Нарешті доктор Кролль спитав:

— А кого він найбільше цінить?

— Він завжди говорив, що я, власне кажучи, напрочуд авторитарна… Ні, це він авторитарний, сам же боїться авторитету, особливо коли людина суха й різка! Він лякається наказів, я ж пам’ятаю його, я пам’ятаю його, я пам’я… Він цінить тих, хто при владі, я так вважаю…

— А як він ставиться до слова й думки дітей?

— Я ж сказала, мені здавалося, він любить їх…

— А коли син ще раз зажадає, щоб він повернувся до вас? Я уважно вивчив фотографію вашого сина, він схожий на вас, і добре, що ви привезли мені його сорочку, я зможу вплинути на нього, хлопчик піддасться мені, моїй енергії, він поставить перед ним дилему: або — або.

— Але я вже була у… — фрау Піке затнулась і замовкла.

— Ви вже були в іншої людини мого фаху, і вам не допомогли, я розумію… Розкажіть, коли ви почали вперше сваритися? Чому? Хто був винен у цьому? Тільки розповідайте як на сповіді, фрау Піке, не собі і не дітям, і не подругам, а богові, без поблажливості до себе…