Шрифт:
А коли вони о першій годині в’їжджали в Лазенківський парк, удова, значливо усміхаючись, сказала панпі Ізабеллі:
— У мене таке передчуття, що ми його тут десь зустрінемо.
Панна Ізабелла трохи почервоніла й вирішила зовсім не розмовляти з Вокульським або принаймні поводитися з ним згорда, щоб він надто багато про себе не думав. Звичайно, в цьому «думати» не могло бути й мови про любов, навіть більше, вона не хотіла допустити й тіні фамільярності. «І вогонь буває приємний, особливо взимку, — думала вона, — але… на певній віддалі».
Тим часом Вокульського в Лазенках не було. «Як то, він не чекав? — здивувалась панна Ізабелла. — Мабуть, захворів…»
Вона ані гадки не мала, що у Вокульського можуть бути якісь пильніші справи, крім зустрічі з нею, і вирішила, якщо він спізниться, не тільки поводитися з ним згорда, а й висловити йому своє незадоволення. «Якщо пунктуальність є чемністю королів [75] , — думала вона далі, — то для купців — це просто обов’язок!..»
Минуло півгодини, година, дві — настав час повертатися додому, а Вокульського не було; нарешті дами сіли в карету: графиня, як завжди, була холодна, Заславська трохи неуважна, а панна Ізабелла розгнівана. Обурення її не зменшилось, коли батько увечері розказав їй, що від полудня був у князя на нараді, де Вокульський подав грандіозний проект торговельної спілки і викликав справжній захват у пересичених магнатів.
75
«Пунктуальність — чемність королів» — слова французького короля Луї XVIII.
— Я давно передчував, — закінчив пан Ленцький, — що з допомогою цього чоловіка позбудусь обтяжливої опіки моєї рідні і знову стану тим, ким мені належить бути!
— Але, папа, для спілки потрібні гроші, — відказала панна Ізабелла, легенько стенувши плечима.
— Для того я й дозволяю продати наш дім. Правда, на сплату боргів піде щось шістдесят тисяч, але мені, в усякому разі, залишиться щонайменше тисяч з сорок.
— Тітка казала, що за дім ніхто не дасть більше як шістдесят тисяч…
— Ах, тітка!.. — обурився пан Томаш, — Вона завжди каже те, що могло б мене засмутити або принизити. Шістдесят тисяч дає Кшешовська, яка втопила б нас у ложці води… міщанка!.. А тітка їй, звичайно, підтакує, оскільки йдеться про мій будинок, про моє становище…
Він почервонів і став сопіти, але, не хотівши сердитись при дочці, поцілував її в чоло й пішов у кабінет. «А може, батько має рацію? — думала панна Ізабелла. — Може, він справді практичніший за всіх тих, хто його так суворо засуджує? Адже батько перший розпізнав цього… Вокульського… Але ж який він грубіян! Не приїхав у Лазенки, хоч удова, напевне, попередила його. А втім, може, так і краще: гарні ми були б, якби хто-небудь зустрів нас на прогулянці з галантерейним купцем!»
Кілька днів після цього панна Ізабелла тільки й чула що про Вокульського. По всіх салонах повторювали його ім’я. Маршалок присягався, що Вокульський напевне походить з старовинного роду, а барон, знавець чоловічої вроди (він по півдня просиджував перед дзеркалом), твердив, що Вокульський — «цілком… цілком…». Граф Саноцький закладався, що він — єдиний розумний чоловік в країні, граф Літинський проголошував, що цей купець є взірцем англійського промисловця, а князь лише потирав руки і, усміхаючись, говорив: «Ага?..»
Навіть Охоцький, навідавши одного разу панну Ізабеллу, розказав їй, що гуляв з Вокульським в Лазенках.
— Про що ж ви говорили? — спитала вона здивовано. — Не про літаючі ж машини?..
— О! — замислено пробурмотів кузен. — Вокульський, мабуть, єдиний чоловік у Варшаві, з яким про це можна говорити. Він людина незвичайна! «Єдиний розумний… єдиний комерсант… єдиний, хто може говорити з Охоцьким?.. — думала панна Ізабелла. — Хто ж він такий насправді?.. Ага! Вже знаю…» їй здалося, що вона розгадала Вокульського. Це — честолюбний спекулянт, який для того, щоб проникнути в вище товариство, вирішив одружитися з нею, зубожілою панною знатного роду. Для цього ж він завойовував визнання її батька, тітки-графині і всієї аристократії. Але переконавшись, що йому й без неї пощастить пролізти в вищий світ, він раптом охолов… і навіть не прибув у Лазенки!.. «Поздоровляю, — думала вона. — Він має все, потрібне для кар’єри: непоганий, здібний, енергійний, а головне — нахабний і підлий… Як він насмілився удавати закоханого в мене, а потім так легко… Ці парвеню справді випереджають нас навіть у лицемірстві… Який же він негідник!..»
Вкрай обурена, вона хотіла навіть сказати Миколаєві, щоб він ніколи не впускав Вокульського й на поріг вітальні… Щонайбільше — в кабінет батька, якщо він прийде в справі. Але згадавши, що Вокульського взагалі до них не запрошували, почервоніла з сорому.
В цей час вона дізналась від пані Мелітон про нову сварку Кшешовського з дружиною і про те, що баронеса купила коня за вісімсот карбованців, але, мабуть, поверне його, бо за кілька днів мають бути скачки, а барон з багатьма заклався на великі гроші.
— Можливо, що барон і баронеса навіть помиряться з цієї нагоди, — зауважила пані Мелітон.
— Чого б я не дала, аби тільки барон не відкупив коня та програв ті гроші, на які закладався!.. — вигукнула панна Ізабелла.
А через кілька днів панна Флорентіна під великим секретом розказала їй, що барон не одержить свого коня, бо його купив Вокульський.
Таємниця ще не була розголошена, отож коли, панна Ізабелла пішла до тітки з візитом, то застала її з Заславською — вони радились, як би через того коня помирити барона з баронесою.