Єдине, що може врятувати нас, — це якщо Джейк негайно знайде пробоїну. І швидко її заглушить.

Інакше родина Данів потрапить до книги рекордів Ґіннеса під заголовком «Найкоротший сімейний відпочинок».

— А де дядько Джейк? — питає Керрі. З бригади цеберконосіїв вона першою зайшла до пасажирського відділення. З-за її спини визирали Марк та Ерні. Давно вже я не бачила у них такого настрою єднання й наміру разом щось робити.

— Він у трюмі, намагається нас урятувати. Дай Боже, щоб це йому вдалося, — відповідаю я і показую на люк. — А ми тим часом будемо відкачувати воду.

Я вишикувала дітей ланцюжком — від каюти до палуби. Пояснюю, що так буде найкраще. Я черпатиму воду, передаватиму відро Ерні, той передаватиме його Керрі, Керрі — Маркові, а Марк виливатиме воду за борт.

Простіше не буває. Як я інколи висловлююся в операційній, напучуючи практикантів, «це ситуація типу ІДЗ, тобто І Дурню Зрозуміло».

Але ж ні!

Ледве ми розпочали, як відразу ж почулися нарікання. І родинна гармонія враз зламалася.

— Ерні! Тримай рівно відро, коли передаєш його! Невже так тяжко зосередитися? Ти увесь час розливаєш воду, — невдоволено бурчить Керрі.

— На себе поглянь, Керрі! Не барись! Швидше включайся в процес! — підганяє її Марк.

— Хто б казав! Озвався обкурений! — парирує вона.

— Зате я не маю суїцидального комплексу!

— Марку, може, ти стулиш пельку, га? — підхоплює Ерні.

— Ти у мене допросишся, малий гівнюче!

Не встигла я й оком змигнути, як Ерні бере повне відро води і, оминаючи сестру, вихлюпує його прямо в лице Марку.

— Ой, знову вода розлилась, який жаль! — уїдливо констатує він.

Він почав був реготати з власного жарту, аж раптом — геп! Марк стрибає з верхньої сходинки вниз, налітає на Ерні й обхоплює його рукою за шию. Ерні намагається вивільнитися, і вони обидва починають несамовито борюкатися туди-сюди. Мій конвеєр «ІДЗ» для вичерпування води офіційно перетворюється на борецький ринг із вільним входом для глядачів.

— Зараз же припиніть! — волаю я, намагаючись розтягнути хлопців. Але сама стаю жертвою своїх миротворчих зусиль і падаю додолу. Мені з ними не впоратися: вони зчепилися всерйоз.

До речі, а де це Джейк? Хвилиночку, де Джейк? Чому його й досі немає — великий знак питання?

Хутко повернувшись до люка, я не бачу нічого, крім холодної води, яка все прибуває. Я втратила відчуття часу, але Джейк пробув у трюмі ось уже кілька хвилин. Чи надовго йому вистачить повітря в легенях? Бо в нього ж трубка, а не акваланг. Не знаю, що й гадати.

«Ні, не може людина такий тривалий час перебувати під водою, не дихаючи», — промайнуло у моїй голові.

Вихопивши з комірчини біля холодильника швабру, я заходилася гепати її держаком об підлогу камбуза. Цей шум

негайно привернув увагу Ерні та Марка. Вони кидають битись і обертаються поглянути, що то я роблю.

Як там Джейк? Чи привернула я його увагу?

— Щось він там аж надто довго, еге ж? — мовить Керрі непевним голосом з нотками страху. Дякувати Богові, в голові їй прояснилося.

Я мовчки киваю, і ми всі витріщаємося на люк, чекаючи, коли з'явиться Джейк, щоб хапнути ковток свіжого повітря. Тим часом я вперше помічаю, що вага прибулої води починає гальмувати хід яхти. Таке враження, нібито океан поволі засмоктує нас у свої глибини.

Краєчком ока я бачу радіо та пригадую Джейкові слова про аварійний радіоканал. «Ніколи не знаєш наперед, що може трапитися», — сказав він. А я й не хочу знати.

Джейку, де ти? Мерщій виринай! Будь ласка, виринай і зроби ковток свіжого повітря. Благаю тебе!

Раптом у люку завирувала вода. Спочатку звідти показалася рука, потім голова, а потім — і ввесь Джейк.

Він поволі спинається на ноги в камбузі. На ньому маска і трубка. І більше нічого.

— Що сталося? — питаю я його. — І де твій одяг?

— Наразі слугує затичкою в шлангу, — відповідає він.

Я отетеріло мотаю головою.

— Що-що?

— Уся причина в шлангу, що подає забортну воду для охолодження двигуна. Не питай мене, чому він репнув, але саме це й сталося, тож мені довелося скинути з себе все, щоб припинити течу. Щойно ми вичерпаємо воду, я придумаю якусь більш надійну латку.