Тримаючи шкалик у руці, Деву неквапливо підійшов до вбудованої книжної шафи, яка тягнулася вздовж унутрішньої стіни, що відокремлювала кімнату від спальні. На кожній полиці стояли підписані авторами першодруки відомих романів. Загалом його колекція нараховувала більше трьохсот видань і містила такі твори, як «Пастка для дурнів» Джозефа Геллера та «Грона гніву» Джона Стейнбека. Там був також роман «По кому подзвін» у шкіряній обкладинці, хоча підпис свідчив про те, що добродій Гемінґвей незлецьки приклався до пляшки, перш аніж підписати цю книгу.

Та хоч якими б цінними були ці першодруки, те, що ховалося за ними, було ще ціннішим. Деву поклав свою праву руку на «Кімнату з видом» Е. Форстера. Але замість витягти цю рідкісну книгу, він натиснув на неї і тиснув доти, аж доки вона, здавалося, не зникла за стінкою. Фокус.

Якусь мить Деву терпляче чекав, поки не почулося тихеньке шипіння — то спрацював гідравлічний затвор. Після цього книжкова шафа повільно від'їхала ліворуч на чотири фути. Як у фільмах про Джеймса Бонда, але все це дійсно відбувалося насправді.

Тепер його офіс готовий до роботи.

Сама кімната була маленька — десять на десять футів, але так нашпигована комп'ютерами та обладнанням стеження, що їх цілком вистачало, щоб прослухати майже кожну розмову по стільниковому телефону, зламати ледь не кожен захищений веб-сайт або заблокувати торги на Нью-Йоркській фондовій біржі з усіма її індексами — НАС ДАКом, Ніккеєм та Генг Сенґом.

Колишній — і дуже невдоволений своєю вимушеною відставкою — агент ЦРУ міг запросто впоратися з такими завданнями, бо був колись дуже цінним агентом, справжнім професіоналом своєї шпигунської справи.

Одначе сьогодні в його робочому розкладі було лишень одне завдання — простежити за переміщенням одного конкретного вітрильника в океані.

Ну як вам перший день подорожі, мої любі члени невдалої родини та її друзі? Чи, бува, не трапилося у вас там чого-небудь цікавого? Чи не лопнув, наприклад, шланг для охолоджувальної води?

Уявивши, як бідолашний дядечко Джейк поспішає на допомогу, Деву натиснув кілька клавіш.

Значить, ти не схотів повертатися до берега для ремонту, бувалий моряче? Що ж, це в твоєму стилі. Іншого я від тебе й не чекав. Кажеш, відрізав шматок паливного шланга і зробив латку? Я й не сумнівався, що саме так ти і вчиниш.

Деву натиснув іще кілька клавіш, і на екрані монітора яскраво спалахнули координати яхти «Родина Данів». Навігаційний маячок, який він установив уночі перед відплиттям, прекрасно виконував свою функцію.

Фокус!

Рінкардо Санч, інакше знаний під ім'ям Гектор Енсуедо, а також під численними іншими іменами, які йому забезпечували крадені або ж фальшиві документи, сидів наодинці в номері люкс готелю «Белладжіо» в Лас-Вегасі. По телевізору з величезним плазмовим екраном він дивився рімейк фільму «Друзі» в іспаномовному варіанті. Сонце щойно сіло. Рінкардо не спав уже два дні і, схоже, ця ніч теж виявиться безсонною. Ось на які жертви доводиться йти, коли сам перевіряєш власну продукцію.

Раптом у двері постукали.

Санч потягнувся за пістолем. Він нікого не чекав. А навіть коли б і чекав, то все одно б потягнувся за пістолем.

Що вдієш, професійний ризик.

— Хто там? — гукнув він, швидко піднімаючись із канапи. На ньому був офіційний прикид наркоділка, прославлений Альфредом Моліною в фільмі «Ночі в стилі бугі»: шорти в обтяжку, розхристаний халат і маса золотих ланцюжків.

— Обслуга, — долетів з коридору слабкий жіночій голос. Санч обережно підступив до дверей.

— Чого вам? Мені тут нічого не потрібно.

— Постільна служба, — відповіла жінка.

Санч прилип оком до вічка у дверях. Готельна уніформа є? Є. Перевірено. Возик з рушниками та туалетним причандаллям є? Є. Перевірено.

Однак… Однак йому не потрібні послуги служби, яка готує до сну постіль клієнтів.

Та все ж Санчу дуже сподобалося, коли він, уселившись до готелю, знайшов на покривалі свого ліжка оті маленькі смачнючі шоколадки, що їх спеціально залишають працівники постільної служби. Формою вони нагадували морські мушлі, а всередині був якийсь наповнювач-спиртне. Мабуть, ром. Хтозна. Але він знав напевне, що ці шоколадні штучки викликали звикання — як наркотики.

Санч знову зазирнув у вічко. Гм. Може, випросити в неї цілу коробку отих шоколадок? І умовити її трохи порозважатися?

А що? Ця служниця досить гарненька. І молода. Якщо вона скине оту огидну сіру уніформу й розпустить волосся, то вигляд матиме просто потрясний.

— Секундочку, — сказав він.

Засунувши пістоль іззаду за шорти і зав'язавши халат, Санч відчинив двері та впустив гарненьку служницю до номера.

То була агент Елен Пірс із Антинаркотичного бюро.