— Це червоний ящик під гіком. У ньому зберігається все, що може знадобитися під час аварії, — хутко пояснює він. — А в нас — аварія.

— Зрозуміло, — кажу я, щойно до мене доходить чорний гумор цієї назви: ящик «Боже, поможи!».

Джейк обертаєтеся до Марка і тицяє в нього пальцем.

— А ти, Марку, давай паняй і швидко знайди мені хоч щось схоже на цеберко.

Марк непевно киває головою, але не зрушує з місця. Я теж стою як умурована. Чого ми чекаємо?

— Ну!!! — горлає Джейк. — Чого стали? Вперед!

Це допомагає. Марк та я прожогом кинулися геть із трюма так, наче довкола палахкотіла пожежа.

— Що там сталося? — питається Ерні.

Не встигаю я відповісти, як Марк випереджає мене.

— Скоро наша яхта нафік потоне! — бовкнув він. Я б висловилася дещо інакше, але зараз не час грати словами.

— Ерні, допоможи братові знайти пару цеберок, — кажу я. — Ми не потонемо. — Господи, думаю я, не дай нам потонути.

— А як бути з Керрі? — питає Ерні.

Ми всі одночасно кидаємо на неї погляд. Вона й досі лежить на палубі, скоцюрбившись та затуливши обличчя руками.

І знову Марк мене випереджає.

— Не хвилюйтеся, може, нам усім невдовзі доведеться стрибати у воду.

Ерні витріщається на мене, і очі його від жаху стають великими, як літаючі тарілки Фрізбі. Мій малий, котрий завжди поводився наче юнак старший за віком, раптом знову стає десятирічним хлопчаком. Він ледь спромігся вичавити з себе кілька слів.

— Це… д-д-ійсно п-п-равда, мамо?

— Все буде гаразд, — кажу йому я. — Принаймні, сподіваюся. Просто бери й допомагай брату. Але ні — краще поглядай за Керрі.

Я вже була обернулася бігти до ящика з аварійним спорядженням, як краєм ока помічаю єдину приємну подію за увесь час сьогоднішньої драми.

Керрі.

Вона повільно спинається на ноги і витирає сльози.

— Давай я допоможу, — тихо каже вона.

Може, їй перехотілося помирати саме сьогодні? Тож отой потоп у трюмі — це на краще?

Я роблю крок їй на зустріч, щоб обійняти її, бо мені так кортить знову стати для неї матір'ю, відчути це, але тут лунає стривожений вигук Джейка. Його слова, вилетівши з трюма, зупиняють мене на півдорозі, тож обійми та сльози радості доводиться відкласти до ліпших часів.

— Агов, родичі, не баріться, інакше за десять хвилин яхта піде на дно!

У мене виникло відчуття, наче я у відділенні невідкладної допомоги або ж роблю операцію в польових умовах і мені бракує необхідних інструментів. Я перерила геть усе в ящику «Боже, поможи!» — і аптечку невідкладної допомоги, і надувний пліт, і бозна-що ще, — аж поки не знайшла такі потрібні зараз трубку та маску. Кинувшись мерщій до каюти, я швидко подаю їх Джейку.

Він уже встиг змонтувати ручний насос і просовує шланг через люк. Каже, що електронасос у машинному відсіку залитий водою і тому не працюватиме.

Я зиркаю вниз, собі під голі ноги. Рівень води помітно піднявся. Якщо недавно в каюті її було чотири дюйми завглибшки, то тепер не менше шести. А яка вона холоднюча! Таке враження, ніби мої ступні вмерзли в кригу.

— Гадаєш, яхта в щось ударилася днищем? — питаю я.

— Якщо й забилася, то я цього не відчув, — відповідає Джейк, хутко натягуючи маску на голову.

Тут мене осяяло.

— Мабуть, це трапилося тоді, коли ти витягував з води Керрі. А ми настільки зосереджено за вами спостерігали, що не відчули удару.

— Навряд чи, — каже Джейк, стаючи на ляду. — Якби якась штука розпорола обшивку, ви не могли б цього не відчути. Отже, ні у що ми не забилися.

— А що, на твою думку, сталося?

— Незабаром дізнаюся, — відповідає Джейк. — До речі, про всяк випадок — ти пам'ятаєш аварійну радіочастоту?

— Так, пам'ятаю, — кажу я. — А який випадок ти маєш на увазі? Що мусить статися?

— Та так, нічого. Це я щоб перестрахуватися, — непереконливо пояснює Джейк. — Ніколи не знаєш наперед, що може трапитися. Ну що ж, поїхали! Де наше не пропадало!

З цими словами він стискає зубами дихальний мундштук і, наче спецназівець ВМС США, опускається в затоплений машинний відсік. Я натомість якусь мить стою наче в коматозному стані, а потім до мене доходить, що треба ж виконувати роботу. Підступивши до ручного насоса, я заходилася качати. Та чомусь мені здається, що я марно стараюся.