— Нема питань, — відповідаю я, а сама мимрю собі під ніс: «Правила… Цікаво буде послухати».

Я зазираю під палубу й відразу ж бачу в камбузі Керрі та Ерні. Ерні наминає печиво з наповнювачем (і це недивно), а тим часом Керрі дивиться на нього так, наче перед нею не Ерні, а велика товста свиня. Що теж недивно.

Хоча Керрі ще дуже худа, принаймні, вона вже не вергає харчі в унітаз, не «стругає», як зараз прийнято казати. Я помітила, що зуби в неї побілішали, а волосся погустішало. Добрі ознаки. И університетський психіатр, і тамтешній лікар-дієтолог сказали, що Керрі одужує і що мені не слід наїжджати на неї, примушуючи більше їсти.

Не наїжджатиму.

Але ж їй не зашкодить трохи збадьоритися! Доцю, переключайся! Куди ти подінешся з цієї яхти, на якій ти опинилася разом з усіма нами? А ще у тебе є я, Керрі. Я твоя мати.

— Дядько Джейк хоче поговорити з вами про правила, — оголошую я. — А де Марк?

Керрі та Ерні синхронно показують мені на спальне приміщення. Я вирушаю у вказаному напрямку, тим часом як вони вибираються на палубу з таким виглядом, наче старий добрий дядечко Джейк буде піддавати їх тортурам і четвертувати.

— Марку! — гукаю я.

Він не відповідає — як і зазвичай. Тому я заглядаю в кожну каюту, але його ніде немає.

— Марку, ти де? — знову гукаю я.

Нарешті він відповідає.

— Не кіпешуй. Я в туалеті, — каже він. — Зараз вийду.

Я вже була хотіла сказати Маркові, щоб він ішов нагору, коли справиться, аж раптом почула отой характерний звук, який видає його з головою. С-с-с-с-т.

Я ледь не сказилася від люті, що мене охопила. Ледь на гівно не зійшла від злості.

Я гупаю в двері туалету так сильно, що вони, здається, ось-ось тріснуть.

— Негайно ж відчини! — волаю я. — Марку, зараз же відчини двері! Серйозно тобі кажу, йолопе!

Я чую, як ляснуло, зачиняючись, віконце-ілюмінатор, — і знову той клятий звук! С-с-с-с-т! Потім з'являється запах освіжувача повітря — така собі ароматична суміш.

У якій має зникнути запах марихуани.

Нарешті Марк відчиняє двері й напускає на себе вигляд безневинного немовляти, але зробити це досить важко, коли у тебе скляні очі. Я гепаю його так сильно й різко, що він навіть не здогадався, що то його вдарило. Добре, що хоч долонею, а не кулаком. Отак роздратував мене мій найстарший та найбезголовіший син.

А коли він намагається заперечити, що курив «план», я горлаю на нього як навіжена. Тому що мені вже осточортіли його витівки та його побрехеньки.

«Ну-ну, тихше, тихше», — чую я за спиною.

— Що тут відбувається? — питає Джейк, а з-за нього визирає Ерні.

Я беруся під боки і роблю глибокий вдих, щосили намагаючись придушити свій гнів. Утім, даремно, нічого не виходить.

— А ти спитай оцього невдаху-наркомана! — відказую я. — Не минуло й години — лише години! — як ми на яхті, а він уже кайфує!

Зачувши ці слова, Марк дурнувато посміхнувся.

— Вибач, мамцю, а мені що, цілий день треба було чекати?

— Не корч із себе дурня, Марку! Це тобі не личить. І взагалі, твої справи досить кепські, скажу тобі чесно, — напучує його Джейк.

— Ага, можна подумати, що ти у молодості ніколи не курив шмаль!

Ось вона, типова універсальна відмовка підлітка: «Сам дурень!» І він запускає її, наче тенісний м'яч, на половину Джейка з радісно-переможним виглядом: «Отакий я розумний і кмітливий у свої шістнадцять!»

Та на Джейка цей «блискучий аргумент» не справляє аж ніякого враження.

— Так, хлопче, я дійсно покурював траву. І знаєш, що з того вийшло? На якийсь час вона зробила мене безмозким тупим йолопом, схожим на того, який наразі стоїть переді мною.

Одним управним ударом у відповідь Джейк переможно завершує сет.

Марк мовчить, не знаючи, що відповісти. Ошелешений тим, що Джейк на нього розізлився, він утратив дар мови. Тільки чутно, як придушено захихикав Ерні.

— Правило номер один на човні, — каже Джейк. — Не обкурюватися. — Він простягає руку, ледь не тицяючи нею в обличчя Марку. — А тепер віддай усе це мені. Все, я сказав.

Похнюплено зітхнувши, Марк лізе в кишеню й віддає Джейкові бляшанку з-під м'ятних льодяників. Звісно, що льодяників там і близько немає.

— На, — невдоволено вишкіряється Марк. — І дивись не викурюй усе одразу.

Джейк посміхається куточком рота і засовує бляшанку в задню кишеню.

Тим часом у моїй голові крутиться думка: як же мені поталанило, що він погодився вирушити в подорож разом із нами!

Раптом у мене виникає ще одна гадка.

— А хто керує яхтою? — питаю я.