— Молодець! — вигукнув Ендотеліус і ляснув онука по спині широкою, як лопата, долонею. — Я запрошував Фіннебука робити швидкісну зйомку, але він злякався Фасеточника. А ти…

Блідність на Сергієвих щоках поступово змінилася на рум’янець.

Блакитні двері, що вели в кухню, раптово щезли, і на порозі з’явилася Сидорина Іванівна.

— Ось поглянь! — гнівно проголосила вона, вимахуючи якимсь невеликим чорним предметом.

— Що це? — на мить відірвався од візора Антоній Ендотеліус, невдоволенні: тим, що йому перешкодили дивитись програму “Космос — далекий, космос — близький”.

Сидорина Іванівна, взявшись у боки, з викликом кивнула:

— І це називається — є чоловік у хаті! Чому ти досі не поміняєш цього дебільного кіберкухаря? На старості літ він геть з глузду з’їхав і втратив ті крихти вміння, які у нього колись вклали. Оце чорне, бридке й смердюче мало стати біфштексом.

— Справді недобре, — промовив старий космогатор, знову втупившись у візор, щоб не проґавити старт 105-ї міжзоряної.

— Неподобство! — прорвався крізь гуркіт стартових двигунів міжзоряного гіганта голос Сидорини Іванівни. — Зробиш ти щось нарешті чи ні?

Антоній Ендотеліус, приречено зітхнувши, одірвався од візора і запитав з виглядом мученика?

— Що саме?

— Заміниш цей брухт новою машиною! — випалила дружина. — Невже так важко знайти нового досконалого кібера?

Риси обличчя Антонія Ендотеліуса раптом стали неначе вирізьблені з граніту.

— Ні! — сказав він трубним голосом. — Цього не буде ніколи. Чуєш? Ніколи!

Сидорина Іванівна зміряла чоловіка здивованим поглядом.

— Ти ще не знаєш цих сучасних роботів! — не вгавав Антоній. — О, вони… вони… їх треба остерігатися!

— Роботів? Остерігатися? — пирхнула Сидорина Іванівна. — Очманів ти, чи що? Хіба можуть роботи заподіяти шкоду людині? Геть ти вижив з розуму на старості, точнісінько як цей кіберкухар!

Антоній Ендотеліус, побагровівши, замовк. Сергій почув голосну розмову, виглянув із сусідньої кімнати. Побачив насупленого діда, трохи засоромлену впливом своїх слів бабусю і вирішив виправити становище випробуваним способом: попросити діда, щоб розповів “найправдивішу історію”.

— Дідуню, — сказав він улесливо. — Чого ти так не любиш сучасних роботів? Мабуть, з цим пов’язана якась незвичайна історія? Розкажи.

На устах Антонія Ендотеліуса з’явилася квола усмішка.

— Та не така вже вона незвичайна, — пробував відмовлятись він, помітно злагіднівши.

— Розкажи, дідуню, будь ласка! Мені й бабусі дуже цікаво буде послухати, — Сергій подивився на Сидорину Іванівну, ніби шукаючи її підтримки.

— Розкажи вже, розкажи, чого там, — попросила й вона.

— Гаразд, слухайте.

Антоній натиснув на зелену клавішу, і в кімнаті розлилося зеленувате сяйво, що створювало настрій для задушевної бесіди.

— Політ був спокійний, — почав свою розповідь Ендотеліус. — Вся апаратура працювала нормально. І раптом у маловивченому секторі ТД85УА відмовив допоміжний бічний двигун. Нічого серйозного: незначне порушення в еменації робочої рідини. Вирішив сісти на найближчу придатну планету підремонтуватися.

Сів на затишній галяві. Трава ніжно-зелена, довкола галявини ростуть розлогі кедри — така різновидність дерев часто трапляється на планетах з помірним кліматом.

Добув я інструмент і почав, не поспішаючи, поратися коло двигуна. Зненацька ліс наповнився тупотом безлічі ніг і голосними криками:

— Ось він! Тут! Та не туди, візьми трохи ліворуч!

Я насторожився, хоч і був далекий від переляку. Антоній Ендотеліус не лякається ніколи і ні за яких обставин! Незабаром я помітив, що в лісі між деревами замиготіли якісь блискучні постаті. Роботи! Я знав, що роботи не можуть завдати шкоди людині, але мене насторожила надмірна увага до моєї персони. Вони обступили мене щільною металевою стіною і жваво заторохтіли на космолінгві:

— Людина! Живісінька! Моноцефальчик ти наш тетрапроцесусний!

Увага роботів була якась надмірна. Та я не надавав цьому значення, знаючи, що роботи зовсім безпечні для людини. Я попрямував до люка, щоб узяти пломбу-латку, і раптом… один з роботів заступив мені дорогу. Я спробував обминути його, все ще не розуміючи, що діється, проте він поштиво і водночас наполегливо зупинив мене й м’яко пророкотав:

— Вам не можна в корабель. Ви можете полетіти, а це дуже небезпечно для здоров’я. Дуже! А ми повинні оберігати вас від усіляких небезпек.