Комітет попросив мене розібратися в причинах трагедії, і я полетів на Рею.

— А нам казав, що літав погостювати у Клеобатіса! — ображено кинув онук.

Обличчя Антонія затуманилось.

— Попробуй скажи! Ти не знаєш своєї бабусі! — Старий космогатор боязко глянув на двері, хоча знав, що Сидорина Іванівна повернеться з будинку відпочинку тільки через тиждень. — Є одна людина на Землі, якої я побоююсь, — це твоя бабуся, моя люба дружина. Якби вона довідалась про мої справжні наміри, політ ніколи не відбувся б!

Злітав я на Рею, уважно все обстежив. З’ясувалися дуже цікаві обставини. Перша: справді, біля останнього трупа, точніше біля місця, де раніше лежав труп, я знайшов сліди Блідого Фасеточника. Сам собою напрошується здогад, що людей убивав він. Про це не знав космонавт, який загинув першим, але ж решта могли здогадуватись і бути насторожі. Та, хоч як це дивно, по Фасеточнику не було зроблено жодного пострілу. Друга обставина: рана, яку Фасеточник завдавав людині, була, безумовно, смертельна, проте у всіх випадках після поранення людина рухалася далі — це видно з кривавого сліду, — долаючи ще якихось десять—п’ятнадцять метрів. Просто дивно! Але ще дивовижніше те, що всі приречені на смерть повзли геть від корабля, а отже, від допомоги!..

У Сергія вихопився вигук здивування.

Задоволений ефектом, Антоній Ендотеліус вів далі:

— Я довго сушив собі голову над цим і дійшов цікавого висновку: Фасеточник може переміщатися в часі. Фасетка — це збирач енергії, за допомогою якої він трансформує час. Події можна уявити собі так: Фасеточник, переміщаючись стрибком у минуле, скаче в те місце, де людина була близько п’ятнадцяти секунд тому. Хижак вискакує ніби з повітря, зненацька вражаючи жертву. Людина майже зразу гине від величезної втрати крові і больового шоку, але… час, можна гадати, має певну інертність. Він переміщує в просторі охоплену агонією людину на те місце, де вона була, коли Фасеточник зробив свій стрибок. Дія, яка відбулась, має повторитись хоч би там що, навіть коли діючий об’єкт знищено вторгненням з майбутнього.

Фасеточник — серйозний супротивник, нічого не скажеш. Але й у нього є слабке місце. Сліпий інстинкт штовхає живе створіння на виконання одного й того ж комплексу дій навіть тоді, коли зовнішні умови вимагають радикальної зміни поведінки. Та гнучко пристосовуватись до обставин може тільки розум. Інстинкт штовхає Фасеточника в минуле, щоб зненацька напасти на жертву, знайти у неї слабке місце. А якщо слабкого місця не знайде, він переміщатиметься в минуле далі й далі, щоб добитися своєї мети — загибелі об’єкта нападу.

От я й подумав: а що, як ми підготуємо політ на Рею, щоб знайти Блідого Фасеточника. Вилетіти мають двоє: я і Блеріо. Ще до виходу з квартири ми одягаємо скафандри посиленого захисту, створені спеціально для нас. На космодромі на нас уже чекає готовий до польоту корабель. Вилітаємо о п’ятнадцятій тридцять. На Реї виходимо з корабля і шукаємо зустрічі з Блідим Фасеточником. Побачивши нас і зрадівши легкій здобичі, він стрибне у минуле. Але скафандр посиленого захисту не прокусиш! Доведеться Фасеточнику робити ще один стрибок — і знову той самий наслідок. Так він стрибатиме, доки не потрапить на корабель, а потім і на Землю, на космодром. А далі… Ти здогадуєшся?

— Сюди? — стримуючи хвилювання, спитав Сергій.

— Або сюди, або до Блеріо, — відповідав старий космогатор. — Я ж не знаю, на кого там у майбутньому, на Реї, нападає Блідий Фасеточник.

Антоній Ендотеліус глянув на годинник і повернув гармату жерлом до дверей.

— Фасеточника треба знищити раптово, в одну мить, плазмовим вогнем, а то він встигне ще раз стрибнути в минуле і зжерти нас обох. За нашим графіком через п’ять хвилин я повинен надівати скафандр і йти на космодром. Виходить, хижак має з’явитися з хвилини на хвилину. Бери камеру і знімай. Зйомка має бути надшвидкісна.

Сергій слухняно взяв кінокамеру. Раптом біля дверей заколисалося повітря, почувся громовий рик, і Антоній Ендотеліус побачив величезного звіра, який, широко роззявивши пащу, мчав на нього. Рука Антонія натиснула на гашетку ще до того, як він усвідомив, що діється. З жерла гармати вирвалося сліпучо-яскраве полум’я, в якому щез, немов легкий туман, могутній звір.

У кімнаті одразу ввімкнулися пожежні автомати і залили все потоками розбурханої піни.

— От і кінець, — стомлено мовив Антоній Ендотеліус. — Летіти на Рею з Блеріо вже не треба. Ти встиг зняти Фасеточника?

— Ні-і-і, — клацаючи зубами і тремтячи всім тілом, відповів Сергій. — Не-е-е встиг.

— Нічого, — поблажливо заспокоїв його Антоній Ендотеліус. — Іншим разом устигнеш.

— Хіба буде інший раз? — спитав Сергій, і камера, висковзнувши з його рук, зникла в клубах піни.

— Цінний той експеримент, який можна повторити, — бадьоро заявив Антоній Ендотеліус.

Навіть крізь піну, що вкривала Сергієве обличчя, було видно, як він зблід.

— Коли треба, — тихо вимовив він, — я згоден.