Інсургенти почали радитися. Стояло питання: що робити далі?

— Ми маємо у своєму розпорядженні вісім годин, — сказав Салул, — час немалий. Але як заволодіти серединою корабля? Чи не спробувати штурмом взяти їх?

Найстарший з новоприбулих, Гудас, похитав головою і сказав:

— Це невигідно з двох причин: по-перше, вони можуть усіх нас по черзі перебити, а по-друге, під час такої бійки всередині корабля легко можуть вибухнути боєприпаси, і тоді ми не тільки всі загинемо, але й втратимо найдорожче для нас — зброю.

Саме в цей момент з півночі подув легкий вітерець. Барас раптом схопився й крикнув:

— Нічого цього не треба! Ми піднімемо паруси й підемо назад. Правда, вітер ще дуже слабкий, але за вісім годин ми зможемо від'їхати досить далеко. А на світанку можна чекати й сильнішого вітру. Вони хап собі там сидять. Ми встигнемо з ними справитись у морі.

Пропозиція була проста й розумна. Поки що спинилися на ній. Закипіла робота. Усі малайці вже давно відомі як спритні, натреновані моряки. Незабаром паруси були підняті.

«Саардам» став потроху повертати. Справа йшла мляво; вітер був дуже слабкий, часом зовсім стихав, і лише через півгодини корабель широкою дугою повернув назад. Тоді пішло легше. Вітер дув у спину хоч і не сильно, але зате його сила використовувалась повністю. Ось зник «Поперек Дороги», почав наближатися Анжер. Так ішли з годину.

Але раптом застукотіла машина і… корабель пішов назад!

— Ах, прокляття! Вони зрозуміли, що ми від'їжджаємо, і дали задній хід, щоб перешкодити!

Почалося незвичайне змагання: хто переможе — машина чи вітер?

В цю мить застогнав капітан. Салул згадав, що поранений лежить без будь-якої допомоги, і сказав у трубу:

— Пришліть лікаря: вашому пораненому капітанові потрібна допомога.

Звідти не відповіли, але було чути, що там радяться. Нарешті ван-Хорк сказав:

— А яка гарантія, що це не провокація?

Салул підвів голову, глянув навколо і, побачивши лейтенанта, сказав йому:

— Ви погодитеся від свого імені запросити лікаря до вашого капітана?

Лейтенант так само обміркував становище, як і ван-Хорк. Треба було виграти якомога більше часу. Але не можна було й залишати без допомоги свого капітана, хоч, напевне, їх усіх ці розбійники потім можуть розстріляти.

— Добре, — відповів він.

— Тоді Салул сказав униз:

— Зараз лейтенант Бренд скаже вам те ж саме.

Лейтенанта підвели до рупора.

— Я, лейтенант Бренд, підтверджую, що нашому капітанові потрібна невідкладна допомога.

Ван-Хорк впізнав голос і погодився, але з умовою, що лікареві буде дозволено повернутися назад. На це охоче була дана згода, бо все одно вони всі були в руках переможців.

— А може, лейтенант накаже їм, щоб вони здалися? — ще додав Салул і приставив до голови Бренда револьвер.

Лейтенант зблід, але, зібравши всі сили, відповів глухим голосом:

— Робіть, що хочете, але на це я не можу піти: не маю права, поки капітан живий.

— Шкода, — сказав Салул, — так було б краще для вас самих. Ми б вас усіх відпустили на волю, а так загинете і ви, і вони.

— Хай буде, що буде! — відповів Бренд.

Домовилися, що люк трохи відчинять, щоб пропустити одну людину, і що з обох сторін будуть вжиті застережливі заходи.

Так і зробили. Коли люк був піднятий, зверху і знизу наїжились багнети й гвинтівки, а серед них з'явилась голова лікаря. Він боязко виліз нагору з своїми інструментами, а люк одразу ж знову щільно зачинився.

Лікар перев'язав капітана, потім оглянув інших поранених. З них були вже мертві один з повстанців і два з команди: один — голландець, другий — індонезієць.

Потім так само лікар повернувся назад.

А корабель тимчасом майже спинився. Він не міг так швидко йти заднім ходом, як звичайним, але вітер був ще слабкий. І поки що «Саардам» лише крутився на місці.

Нарешті, машина почала перемагати: корабель став трохи посуватись назад.

— Усі, усі паруси! — командував Салул.

Розправили кожний клаптик парусів, навіть просто через палубу натягнули брезент. Вітер подув сильніше — і корабель посунувся вперед. Потім знову назад. Полонені голландці з тривогою стежили за цією дивною боротьбою.

Довго не було ніякого результату. Але через деякий час виявилося, що перемагає машина.

— Ех, вітру б, вітру! — кричали малайці в розпачі і з нетерпінням, тоді як голландці дуже хотіли, щоб вітер зовсім стих.