Багато сусідів також зібралися до нас. Ось стихла буря, крізь жовтий туман проглянуло сонце. Ми аж закричали від радості: «Кінець! Врятувалися!» Але раптом почувся страшенний гуркіт, і могутній поштовх повалив нас на землю. А через хвилину я побачив таке, чого ніколи не забуду: на нас сунула гора, темна, руда, а на її вершині корабель.

Гуз замовк і поліз по люльку. Мовчали й слухачі. З лівого боку поволі наближався Кракатау. Він мав такий мирний вигляд, ніби вся ця історія його не стосувалася…

— Ну, а як же все-таки ти врятувався?

— Не знаю. Коли я опритомнів, то лежав на пагорку кілометрів за шість від дому, біля мене валявся дах з нашої хати, а за сто метрів далі — розбитий корабель… Уся моя сім'я загинула. Та й взагалі з нашого міста лишилося в живих чоловік п'ятнадцять,

І Гуз відійшов убік. Видно, йому не хотілося більші говорити про це.

Ми можемо додати, що морські хвилі від цього вибуху, пройшовши відстань 15 000 кілометрів, докотилися до Америки, а гуркіт люди чули за 3400 кілометрів. На десятки кілометрів навкруги шар попелу досягав 20–40 метрів товщини. На поверхні моря він кілька днів плавав, наче крига, в два метри завтовшки, доки не пішов на дно. Один корабель шість днів сидів у цій каші, і пасажири ледве не померли з голоду.

Зрозуміло, що узбережжя Суматри, а особливо Яви, яке знаходиться нижче, були знищені дощенту. Замість міст, сіл, ланів, лісів утворилася мішанина з речей, тварин, людей, рослин і багна.

Через кілька місяців у Європі й деяких інших місцях землі помітили, що перед заходом сонця небо набуває особливого зеленого кольору, ніби сонячне світло проходить крізь пил. Вчені пояснили, що це пил з Кракатау на висоті шістдесяти-сімдесяти кілометрів.

«Саардам» ішов далі. Кракатау лишився позаду. За ним пішли інші острівки, маленькі, низенькі.

— Ці острівки зробив Кракатау, — сказав лейтенант. — А он там далі знаходиться чималий і людний острів — Себезі; на ньому тоді загинули всі до одного жителі.

Ці спогади та живі й мертві свідки жахливих подій справили велике враження на всю команду «Саардама». Ніхто навіть не помітив, як стало темно. Та й взагалі під тропіками ніч завжди настає раптово, без сутінків. Доки світить сонце — день, а як тільки в а йшло — одразу настає ніч. Корабель же був тепер на екваторі, де цілий рік сонце сходить точно о шостій годині і заходить також о шостій годині.

Корабель спалахнув вогнями і попрямував ближче до яванського берега.

У найвужчому місці Зондської протоки, якраз посередині її, лежить острів з дуже цікавою назвою: «Поперек Дороги».

— Може, цей самісінький Кракатау навмисне зробив острів поперек дороги? — пожартував молодий матрос.

— Ні, він тут був завжди, — усміхнувся Гуз. — Він уже давно заважає всім.

Але особливо скаржитись на «Поперек Дороги» не доводилось: з обох боків він все ж таки лишав вільний шлях миль п'ять-шість завширшки.

Заблищав маяк з правого боку. За ним мерехтіли слабенькі вогні Анжера. Гуз задумливо дивився на своє рідне місто, яке було для нього зовсім новим, чужим.

— Ти був у Анжері після того? — запитав його молодий матрос.

Гуз відповів не зразу. Випустив із своєї люльки кілька хмарок диму і лише після того, як вони зникли, сказав:

— Був. Один тільки раз. Але це не просто інше місто, інші люди, а й зовсім інша країна. Я себе там відчував ніби небіжчик, який через сто років виліз із могили й пішов собі ходити по місту, де його ніхто не знає та й він сам не знаходить нічого знайомого.

Ось уже й Анжер лишився позаду. Спереду, трохи лівіше, зачорніли обриси «Поперек Дороги». А берег Яви трохи відійшов праворуч. Там було вже зовсім темно; берег багнистий, безлюдний. Звідти насувався білий туман, застилаючи дорогу. І тільки вдалині крізь туман ледве блимали вогники Мерока — містечка, що знаходиться від Анжера на відстані близько двадцяти п'яти кілометрів.

Увіходячи в найвужче місце, «Саардам» зменшив хід. Частина матросів спустилася у свої каюти, решта залишилась на носі.

Тільки Салул з одним із своїх товаришів чомусь лишилися на кормі, пильно придивляючись то до «Поперек Дорога», то до берега Яви.

Раптом спереду, з туману, почулися злякані вигуки.

— Що там таке? — запитав капітан.

— Здається, човен на дорозі, — відповіли йому.

Гучний гудок розітнув нічну тишу. Але величезний незграбний човен опинився перед самісіньким носом корабля. «Саардам» ще більш уповільнив хід.

— Геть з дороги! — закричали з корабля.