— Мені здається, — сказав він, — що тут довго сушити голову нема чого. Тим паче, що й прикмети збігаються. Нам нічого не лишається, як зараз же послати за ним загін солдатів.

Цей загін і зустрів Піп. Даремно він просився, доводив, що це помилка, показував свої документи.

— Це не моя справа, — відповів офіцер. — Там розберуться. Я роблю те, що мені наказано.

І загін, задоволений з того, що не треба йти далі, повернув назад. Так Піп несвідомо віддячив своїм визволителям, повернувши назад солдатів. Коли б не Піп, загін зайшов би далеко, дійшов би до бадувісів, усюди шукав би Піпа-Гейса, міг би зіткнутися з інсургентами і взагалі наробив би багато клопоту, особливо в справі із складом для зброї. І не сам загін був небезпечний, а та увага, яку власті могли звернути на цей притулок.

— Добрий день, Гейс! — звернувся ван-Дрон до Піпа, коли його привели в Тананг. — А це, значить, Салул? — вказав він на Нонга.

Вони обидва витріщили очі, нічого не розуміючи.

— Ви дивуєтесь, що ми вас знаємо? — говорив далі ван-Дрон. — Ви вже думали, що обдурили нас? Ні, цього не може бути. Зрадників і злочинців власті завжди знайдуть, де б вони не сховалися.

— Мінгер ван-Дрон! Ви помиляєтеся! Я нічого не знаю, не маю ніякого відн… — почав Піп, але ван-Дрон відвернувся й сказав офіцерові:

— Посадити їх у тюрму!

— Усіх? — спитав той.

Ван-Дрон подумав трохи й сказав:

— Поки що всіх. Можливо, ці люди, — він показав на Хаона й носильників, — були у змові. А цих двох, — він показав на Піпа й Нонга, — тримати під особливим наглядом, їх доведеться відправити в Батавію.

За голландським законом навіть до злочинців — голландців і тубільців — ставлення різне. Навіть у тюрмі голландці користуються більшим приміщенням, кращими харчами і взагалі кращими умовами, ніж яванці. Тому Піп і Нонг були посаджені нарізно, а Хаон з товаришами окремо від них.

Через те що злочини Гейса й Салула мали загальнодержавний характер і їх мали розглядати в найвищих установах, в'язнів треба було направити безпосередньо в Батавію.

Але поки йшла, як кажуть, уся тяганина, минуло два тижні, і лише тоді їх направили в Батавію. Там Піп і Нонг знову посиділи тиждень, поки їх викликали на допит.

Спочатку привели Піпа. За столом сидів слідчий у військовій формі. Поруч стояло ще два чоловіки, а збоку були наполовину відчинені двері в сусідній покій.

— Станьте трохи далі, — чомусь сказав слідчий, коли Піп підійшов ближче до стола.

— Ваше прізвище?

— Піп, Ганс Піп.

— Ну, а яке справжнє ваше прізвище? — з натиском сказав слідчий і глянув на Піпа таким поглядом, що той навіть здригнувся.

— Ось уже вдруге я бачу, що мене приймають за когось іншого! — енергійно сказав Піп. — Невже за чиюсь помилку я мушу стільки терпіти?

В цей момент двері сусіднього покою відчинилися ширше, і звідти вийшов молодий яванець у гарному одязі, з гострими рисами обличчя і неприємними бігаючими очицями.

— Пане полковнику! — звернувся він до слідчого. — Це не він. Я його зовсім не знаю.

— Тоді приведіть другого! — наказав полковник.

Увійшов Нонг. Та чоловік цього разу зовсім відкрито подивився на Нонга й сказав:

— А цей навіть нічого спільного не має. У порівнянні з тим це хлопчик.

Присутні глянули один на одного, знизали плечима, трохи порадилися, і тоді слідчий зробив ввічливу міну й сказав:

— Вибачте, мінгер Піп! Ми помилилися. Як голландець, ви зрозумієте, що ми на це пішли заради нашої спільної користі. Вибачте, будь ласка.

Слідчий підвівся, підійшов до Піпа і потиснув йому руку.

— Зрозуміло, ви вільні. Можеш і ти йти собі, — звернувся він до Нонга.

— Дозвольте, пане полковнику, одне запитання! — втрутився тубілець-свідок. — Чи не зустрічали вони там кого-небудь?

Нонг одразу втямив, куди повертає справа, і з дурним виразом обличчя заторохтів:

— Ми були в бадувісів. Такий дивний народ. Сидять у лісі. Ні з ким не мають стосунків…

— Почекай, почекай! — спинив його полковник. — Ми питаємо: чи не бачили ви там схожого на себе голландця? — звернувся він уже безпосередньо до Піпа.

У Нонга застукотіло серце… Зараз Піп мимоволі викаже свого рятівника!..

— Зустрів одного чоловіка, дай боже йому здоров'я! — відповів Піп. — Якби не він, то мене не було б уже на світі.

Усі присутні насторожилися, як собаки.

— Як його звати? — спитав полковник.

— Правду кажучи, не знаю добре, бо зустрічався з ним два чи три рази в дорозі. Разом приїхали на пароплаві. Потім зустрівся на ґанку установи. І, нарешті, там. Здається, прізвище ніби ван-Дейк чи ван-Декер. Знаю лише, що він представник якоїсь фірми і за її дорученням шукає землю під кофейні плантації.