— Отож, мова йде про те, — тяг капітан, — що ви повернетесь у Будапешт. З певного місця, яке ми вам вкажемо, ви принесете для нас, тобто для пана полковника, якусь вісточку. Цим ви доведете, що прибули до нас не за дорученням більшовиків. Тоді полковник Донован переконається у вашій надійності і ворота університету відчиняться перед вами.

— Але ж, пане капітан…

— Сину мій, — встряв у розмову отець Пал, — повірте мені, бо ми дуже ретельно все обдумали. Ми хочемо допомогти вам. Але ви мусите покінчити з певними ілюзіями. Ви роками будете користуватися гостинністю американського уряду, вам допоможуть стати хорошим лікарем. Отже, нам потрібні певні гарантії щодо емігрантів. Не забувайте, що ви нелегально покинули Угорщину. І залишили країну в такий час, коли поліція вела слідство у вашій справі. З цього, сину мій, випливає, що ви своєю втечею підтвердили злочини, в яких вас підозрювали.

— Але…

— Заждіть, сину мій. Я знаю, що ви хочете сказати. Ви не знайдете жодної людини, яка б повірила у вашу невинність, бо червоні ставлять питання так: хто не винуватий, той не тікає. Ось ті ілюзії, з якими вам слід покінчити.

— Зрозуміло, — похнюпився хлопець, його обличчя було бліде.

— До того ж це не така вже небезпечна справа. Капітан Клерк скаже, що треба робити.

— Так! — засміявся капітан. — Усе це дрібничка. Сьогодні вночі я вас перекину через кордон. Там небезпеки немає. В певній точці, яку я вам покажу на карті, вас чекатиме машина. Я подбав про відповідні документи. Машина підвезе вас у Будапешт. Завтра по обіді зайдете в бібліотеку імені Сечені, попросите том «Медичного огляду» за 1896 рік. Кожен медик може звернутись з таким проханням. На 375 сторінці знайдете конверт з тоненького паперу, візьмете його і покладете туди інший конверт, який я вам дам. От і все завдання.

Іштван опустив голову. Усе кипіло в ньому, протестувало. «Боже мій, що з цього вийде…»

— Сину мій, — вирвав його з роздумів священик. — Ідіть у свою кімнату, подумайте як слід. Якщо не візьметеся за діло, теж нічого не станеться. На жаль, ми іншого виходу не бачимо. А тепер ідіть. Якщо ваше рішення буде позитивним, приходьте через годину і скажіть мені.

Іштван підвівся і, хитаючись мов п'яний, вийшов. Довго ходив по кімнаті. Мучили страх і відчай. Здавалося, що все сказане отцем Палом не піддається спростуванню. У вікно він бачив безтурботних американських юнаків, які з веселим сміхом виходили з басейну. «Як хороше їм, — майнула думка. — Ніяких турбот, живуть собі щасливо…»

Тихий скрип дверей вивів його з задуми. Отець Пал обережно ввійшов у кімнату.

— Сідайте, сину мій, — ласкаво всміхаючись, сказав він.

Юнак опустився в крісло. Було приємно, що до нього прийшов священик.

— Превелебний отче! — гірко озвався хлопець, відчуваючи, як на очі навернулися сльози. — Я такий нещасний! — Він обхопив долонями обличчя.

— Я розумію вас, сину мій, — сказав священик і погладив кучеряве каштанове волосся юнака. Заспокойтеся, господь милосердний. Я знав, що ви в тяжкому стані, тому й прийшов. Хочу допомогти вам… Прочитавши вашу автобіографію, — співчутливо мовив священик, — я дуже розчулився. Бідолашний! Ви так багато вистраждали.

Іштван здригнувся у беззвучному плачі. Отець Пал вів далі.

— Я згадав своє власне дитинство. Скільки розчарувань спіткало мене! Я зневірився в людях, у своїх найкращих друзях. Я був такий же самотній, як ви. Колись і я кохав так чисто, віддано, як і ви. Мою кохану теж узяв до себе господь. — Отець Пал зітхнув. — Отак став я священиком. Нелегко було мені покинути батьківщину. Довгий час вважав себе зрадником, бо залишив свій народ. Адже, сину мій, батьківщина це не лише гори і широкі лани, не лише бурхливий Балатон і ріки, що велично котять свої хвилі, не тільки грайливі, говіркі ручайки, мирні хутори під червоними черепичними дахами, не лише великі міста, що ховають у собі і гріх, і щастя, і ненависть та любов. Це насамперед народ, який страждає, працює в поті чола і тепер стогне під кривавим ігом якоїсь жменьки людей. Служіння народові, сину мій, це свята справа. 1 я вдячний всемогутньому господу богу, що він наставив мене на путь істини…

Іштван палаючими очима глянув на священика, який, дивлячись кудись в далечінь, говорив тихим, проникливим голосом.

— Я знаю, ви думаєте, що, повернувшись і виконавши наше доручення, вчините злочин проти батьківщини Ні, сину мій, злочину проти батьківщини ви не вчините. Ви тільки завдасте шкоди комуністичному режиму. А цей режим — не батьківщина. — Він глянув на хлопця і всміхнувся. — Щоб заспокоїти вас, скажу, що від вашого вчинку ніхто не постраждає.

Хлопець зацікавлено глянув на священика.

— Відкрию вам одну таємницю. Але прошу, щоб це залишилося між нами.

Іштван кивнув головою на знак згоди. Священик підійшов до дверей, виглянув у коридор і сів. Нахилився до Іштвана і пошепки розповідав:

— Капітан Клерк три роки жив у Будапешті як працівник посольства. Там він познайомився з донькою головного лікаря. Вони покохали одне одного. Батько дівчини злигався з комуністами і навіть чути не хотів про їх одруження, — боявся, що це зашкодить його кар'єрі. Капітан зустрічався з дівчиною потайки. Якось батько застав їх разом і заборонив дівчині бачитися з Клерком. Однак кохання виявилось міцнішим. Тим часом капітана перевели у Відень. Важко їм стало підтримував зв'язок, бо за дівчиною стежили. Ось вони й знайшли спосіб для листування. Поштою не можуть користуватися через цензуру, а піти в посольство дівчина теж не може. Мова йде всього-на-всього про те, що на цей раз вам доведеться бути листоношею закоханих. Тільки про це ви не знаєте. Зрозуміло?

— Так! — одказав хлопець. — Але ж полковник Донован…

— У всьому звіртеся на Клерка. Він знайде вихід. Зрештою, покаже полковникові якийсь інший матеріал. Це вже не ваша справа, — заспокоїв Іштвана ксьондз. — Ну, сумнівів більше немає?

— Ні, — з полегкістю всміхнувся Іштван. — Я навіть не знаю, превелебний отче, як дякувати вам.

— Найкраща подяка — коли ви чесно будете вчитися в університеті і не зганьбите наш нещасний угорський народ. Ви повинні з відзнакою закінчити університет! Це ви мусите мені пообіцяти.