— І зйомки. Гері вже проявляє їх. Отче, — звернувся до священика молодик, — ця Єва варта золота.

— Авжеж, Клерк, — засміявся Пал Діосегі і скинув сутану. — Нудна ця роль священика, — промовив він, — іноді ледве стримую сміх.

— Це була твоя ідея, — одказав капітан Клерк, — але вона цілком виправдала себе. Гадаю, що старий Донован буде в захваті, коли довідається, хто потрапив до ваших тенет. Я міг сподіватися на все, крім того, що в наші лабети попаде перший помічник професора Голуба.

— Треба діяти дуже обережно, — серйозно зауважив Діосегі.

— Ходімо до Донована. Порадимось, як нам бути далі.

— Іди вперед, я тим часом поговорю з Гері, щоб він дістав потрібні документи.

— Гаразд, — погодився капітан, — через півгодини стрінемось, у Донована.

Минуло кілька днів. Іштван жив немов у казці. Отець Пал оточив хлопця увагою, його люб'язність не знала меж… Уже наступного дня він передав йому, що все владнав і через кілька днів Краснай зможе виїхати. Іштвану вручили підручник англійської мови. Щовечора Пал довго розмовляв з Краснаєм, спритно розмальовуючи перед ним чудеса нового світу, всі оті припади, які чекають його в Америці.

Іштван цілі години проводив у саду серед дерев і клумб парку, в думках блукав десь у піднебессі, у світі казок і мрій. Він бачив безкраю дзеркальну гладінь океану, чудові міста. В такі хвилини хлопцеві не терпилося скоріше вирушити в дорогу, зринути у височінь, полетіти, вхопившись за одну з хмар — цих велетенських парусників, що сунули по осінньому небу, — і мчати навздогін вітру, назустріч новому світові, новому життю. Юнак не відчував туги за батьківщиною. За наказом отця Пала для нього готували угорські страв З Йоганном він майже не розмовляв. Лакей на його запитання відповідав короткими «так» чи «ні» або просто уникав відповіді, сказавши: «Не знаю, пане!» Нерви Іштвана заспокоїлися, обличчя набрало колишнього свіжого забарвлення, в хлопця навіть виникло бажання займатися ранковою гімнастикою.

В саду вілли був невеликий критий басейн, а коло нього маленький фізкультурний зал. Іштван попросив дозволу користуватися ними. З свого вікна він бачив, як щоранку туди приїжджали на машинах молоді чоловіки.

Отець Пал пояснив, що плавальний басейн належи американській військовій місії, і його відвідують тільки співробітники місії, але пообіцяв здобути дозвіл і для Іштвана. Одразу ж по обіді він сказав, що Іштван в будь-який час може туди ходити.

Хлопець побіг до басейну. А через півгодини уже піднявся в свою кімнату. Перекусив, ліг спочити і майже одразу заснув міцним, здоровим сном.

Прокинувся від того, що Йоганн торкнувся його плеча.

— Вас викликає отець Пал.

Краснай схопився. Зайшов у ванну, умився, причесався і пружними кроками спустився по сходах. Отець Пал зустрів його привітною усмішкою.

— Заходьте, сину мій. Я познайомлю вас з капітаном Клерком, керівником американської місії.

Хлопець міцно потис руку вродливому американському офіцерові.

— Сідайте, — запропонували йому.

Іштван сів, очікувально поглядаючи на отця Пала і усміхненого американського офіцера.

— Я запросив вас, сину мій, для того, щоб повідомити: ваша справа в основному вирішена. Як бачите, тут на столі ваш паспорт, віза на право в'їзду, документ про те, що вас прийнято в університет. Залишається тільки вирішити або, вірніше, з'ясувати невеличку формальність. Та про це розповість вам пан капітан.

Клерк люб'язно всміхнувся і почав говорити німецькою мовою.

— Ідеться про те, пане Краснай, що в нашого командування виникли деякі сумніви. Я з свого боку вважаю це обмеженістю, недалекоглядністю, але ж я всього-на-всього капітан і не можу сперечатися з командуванням. Це, сподіваюсь, для вас зрозуміло?

— Звичайно, — одказав Іштван і глянув на отця Пала.

Той підбадьорливо кивав головою.

— У мого начальника, полковника, коли він читав вашу автобіографію, виникла думка, що ви, пане Краснай, можете бути комуністичним агентом.

Іштван був приголомшений.

— Я, — вів далі капітан, — добре посміявся з надмірної обережності, бо знаю, що люди, яких рекомендує отець Пал, надійні. Але полковник лишився непохитним. Правда, можна зрозуміти старого, бо червоні такими методами користуються.

— Але дозвольте, пане капітан, — пробелькотів Іштван.

— Знаю, знаю, пане Краснай. Саме про це ми говорили з отцем Палом. Пан полковник підпише ваш паспорт тільки після того, як доведете, що ви не комуністичний агент.

— Але як мені це довести? — спитав хлопець, відчуваючи, що голова в нього йде обертом.

— Законне питання. Справді, як можна спростувати це припущення? Ми знайшли з отцем Палом вихід із становища. Нас цікавила ваша думка.

— Будь ласка, я слухаю.