— Слава Ісусу Христу, — привітався хлопець.

— На віки слава… — відповів ксьондз. — Сідайте, будь ласка.

Іштван сів на стілець і непомітно оглянув приміщення. Стіни були облицьовані в зріст людини полірованим дубом. Над столом висів чорний хрест з ебенового дерева, навпроти вікна — зображення Христа в терновому вінку. Під ним величезна книжкова шафа, на ній — квіти. Кожен вільний куток кімнати був зайнятий квітами. Перед каміном — низенький столик і три крісла, обтягнуті темно-червоним бархатом. Біля вхідних дверей — срібна чаша з свяченою водою.

— Мені потрібен отець Пал, — озвався Іштван тихо.

— Це я.

— Мене послала до вас Єва Шоні. Вона попросила передати цей значок.

Він витяг із лацкана піджака значок і передав його отцю Палу. Обличчя священика засяяло:

— Єва? Як живе моя маленька двоюрідна сестричка?

— Дуже сумує останнім часом.

Лице отця Пала спохмурніло.

— Так. Нелегке життя за залізною завісою. Та сподіваємось, що це триватиме недовго. Не забудьте, сину мій, що за кожною зимою настає літо.

— Так, превелебний отче.

— Ну, сину мій, розповідайте, з якою метою прийшли.

Іштван почав говорити. Розповів причини своєї втечі, передав свою розмову з Євою.

— Єва сказала, що тут я зможу продовжувати навчання. Я хочу бути лікарем.

Отець Пал уважно слухав хлопця. Його обличчя було нерухоме і не виказувало думок.

— Так, — протягнув він замислено. — Ви правильно вчинили, сину мій. Наша організація — завдяки вільним народам — існує для того, щоб допомогти молоді, яка страждає під комуністичним гнітом. Якими мовами володієте, сину мій?

— Тільки німецькою, — одказав Іштван.

— Нічого. Незабаром вивчите ще й інші мови. — Він трохи помовчав. — Якщо я не помилився, ви тільки що сказали, що були асистентом професора Голуба. Так?

— Так, — відповів хлопець.

— Голуб, Голуб, цього прізвища я не чув, — уголос розмірковував отець Пал. Він ледве стримував хвилювання, що охопило його, коли Іштван назвав ім'я вченого. — Він викладає в університеті?

— Так, але працює вдома. — Хлопець збентежено замовк.

— Ви хотіли щось додати, правда? — люб'язно спитав священик.

— Я хотів сказати, що… — белькотів хлопець, — що вдома, в лабораторії, він проводить різні досліди.

— Розумію, сину мій. — Отець Пал підвівся. Хлопець теж. — Поки що, сину мій, ви залишитеся тут. Йоган покаже вам вашу кімнату. А втім, коли у вас є де жити, будь ласка, ми не чинимо вам перепон.

— Ні, превелебний отче, мені нікуди йти, — озвався швидко Іштван.

— В такому разі залишайтесь тут. Прийміть ванну, відпочиньте, виспіться. Я дам вам папір. Прошу вас написати докладну автобіографію. Це потрібно для прийому в університет. Тим часом я дістану необхідні документи. Гроші у вас є?

— Нема, — ослаблим голосом відповів хлопець.

— Я добуду для вас, і від місії костюм, бо у вас жахливий вигляд. На жаль, сину мій, ми зможемо послати вас лише в один з американських університетів, бо контингенти університетів інших країн уже заповнені на два роки вперед.

— Мені однаково, превелебний отче. Тільки б міг змогу вчитися. Скажіть, будь ласка, за який час вирішиться питання мого прийому? — спитав схвильовано хлопець.

— Коли все піде гладко, через тиждень будете в Америці, — одказав отець Пал. Він подзвонив. У дверях з'явився Йоганн. Священик німецькою мовою віддав розпорядження.

— Яволь [7] , — нахилив голову Йоганн.

Потім звернувся до хлопця.

— Bitte, kommen sie mit mir [8] , — сказав він байдужим голосом.

Іштван вклонився, священик поблажливо махнув йому на прощання рукою. Хлопець пішов за Йоганном.

Коли двері зачинилися, отець Пал підійшов до хреста і натиснув на один з виступів різьбленого візерунка. Дубове перекриття беззвучно розступилося, відкривши невеликий отвір. Нахиливши голову, священик пройшов у сусіднє приміщення. Отвір знову зімкнувся.

— Вдався запис? — сміючись спитав він юнака, який схилився над магнітофоном.

— Чудово.

— А зйомки теж?