Офіціант підійшов до столика і послужливо став перед гостем. Відвідувач замовив коньяк і печеню.

— Заждіть, прошу вас, — окликнув він офіціанта, який збирався вже йти. — Принесіть ще соус і пляшку пива…

Офіціант вклонився і поквапливо пішов.

— Бажаєте хліба? — всміхнулася Єва.

— Так, дайте. Що нового, дівчинко?

— Офіцер у цивільному питав Вільдмаиа. Після закриття ресторану я зустрінуся з ним. — Дівчина поклала хліб на стіл. — Дай мені велику асигнацію. Не сердься, що я викликала тебе сюди. По телефону я не могла про це сказати.

— Правильно зробила, — всміхнувся відвідувач. Він поклав на стіл п'ятдесятфоринтову асигнацію. Дівчина дуже повільно відраховувала здачу, слухаючи при цьому інструкції.

Довідайся, хто він такий. Коли викликає інтерес, приведи його до мене. Скажеш, що я лікар, який лікував Фері. Ясно? Знаєш адресу мого лікарського кабінету?

Ні, — відповіла дівчина.

— Звичайно, ти не можеш її знати. Я дав тільки номер телефону. Запам'ятай: вулиця Керт, чотири. Не забудеш?

— Ні. — Побачивши, що до столу підходить офіціант, вона взяла чайові й пішла.

— Дозвольте відрекомендуватись. — Чоловік подав Єві руку. — Ласло Шош, капітан генерального штабу.

— Єва Шоні, — всміхнулася у відповідь дівчина. — Я вже подумала, що ви не дочекаєтесь мене.

— О, ні, — заперечив Шош. — Я ладен був чекати хоч до ранку. Хотілось би все знати про дядька Фері.

Вони повільно йшли безлюдною вулицею Ваці.

— Куди підемо? — звернувся Шош до дівчини.

— Знаєте що? Давайте візьмемо таксі і поїдемо до мене на квартиру. Я почуваю себе не зовсім добре. До того ще й стомилася.

— Як хочете. Я не потурбую вас?

— Не скажу, що це буде для мене якась особлива розвага, але цим я зобов'язана пам'яті Фері…

Шош зупинив таксі, що проїжджало мимо. Капітан, відчиняючи дверці, з цікавістю оглянув дівчину. Єва назвала свою адресу.

— Скажіть, — спитала дівчина, — ви якийсь родич Фері?

— Так, це мій рідний дядько. Але ми давно не бачилися. Справа в тому, що я недавно повернувся з Москви, а дядько Фері раніше жив за кордоном…

— Зрозуміло, — промовила дівчина і підняла палець до губів, подаючи співрозмовникові знак, щоб той мовчав. Шош догадався, що дівчина не хоче в присутності водія розмовляти. Вони сиділи мовчки.

Перед будинком Шош розрахувався з шофером. Піднімались нагору пішки. Дівчина йшла попереду. Він відставав від неї на один східець. Коли дійшли до Євиної квартири, дівчина вийняла ключ, відчинила двері,

— Зніміть пальто, — сказала дівчина і сама почала роздягатися.

— Будь ласка, проходьте, сідайте, — господиня відчинила перед ним двері в кімнату — Прошу пробачення, я тільки переодягнуся.

— Будь ласка! Поводьтесь так, наче мене тут немає, — поспішив заспокоїти її Шош. Він узяв з столу спортивну газету. Швидко переглянув заголовки. В одній інформації прочитав про прибуття в Будапешт італійських спортсменів.

«Як це так? Адже радіо повідомило, що вони вчора тільки виїхали до нас, — міркував він здивовано. Повертів у руках газету і глянув на дату. — Ага, зрозуміло».

Почулися кроки дівчини. Шош відклав газету і з цікавістю глянув на Єву.

— Значить, ви племінник Фері? — почала дівчина і засмучено глянула на свого молодого гостя. — А чому ви не пішли до нього на квартиру?

— Я тільки сьогодні прибув з Дебрецена. Мати не назвала мені адреси. Сказала, що його можна знайти в ресторані «Лілія». Вони рідко зустрічалися. Тижнів чотири чи п'ять тому обмінялися листами. Коли ми дізналися, що мене направлять на роботу в Будапешт, у генеральний штаб, матері захотілося, щоб я жив у дядька Фері. Але скажіть нарешті, що з ним сталося?

— Подробиць ми теж не знаємо. Відомо тільки, що в Кішпешті він попав під машину, — очевидно вантажну, бо був дуже знівечений. Наскільки мені відомо, машину ще не знайшли. І чого він пішов у Кішпешт?

— В Кішпешт? — задумався капітан. — Здається, в нього там не було родичів. Це жахливо. Бідна мати, як вона переживатиме, коли дізнається про це! — Шош замовк, засмучено похитав головою. — Як я чекав цієї зустрічі! Ще в дитячі роки я заздрив йому, коли він посилав зі Сходу нам листи і фотографії. Він об'їздив увесь світ…