— Що саме? — спитала дівчина.

— Те, про що я вже тисячу разів сперечався сам з собою. Я міркував так: «Слухай, друже! Правда на твоєму боці. Якщо ти впевнений у цьому, то бийся за правду зубами і кігтями, будь до кінця чесним, інакше потрапиш у багно… Чесному і біду перебути легше» Так? — зло всміхаючись, запитав Іштван. — Це ти хотіла сказати?

— Приблизно це, — сказала дівчина. — І ще б я додала: коли я знаю про себе, що людина я чесна, то думка інших не має великого значення.

— Але справа в тому, Естер, що людина не може жити в суспільстві диваком. Бо коли я нехтуватиму думкою громадськості, то неодмінно буду білою вороною. І тоді мені не уникнути конфлікту з людьми. А жити так неможливо.

— Що ж ти думаєш робити?

— Не знаю. Може, ти щось порадиш? — хлопець взяв її за руку.

Естер довго роздумувала.

— Я б на твоєму місці влаштувалась на будь-яку роботу і продовжувала боротись за свою правду.

— Ти могла б це зробити, — сказав хлопець, міцно стиснувши руку дівчини. — Я не можу.

— Чому?

— І це питаєш ти, секретар університетської молодіжної організації? — сумно всміхнувся хлопець. — По-перше, тому, що, як не крути, а я класово чужий елемент. Батько справді був членом партії нілашів. Покійна мати походила з сім'ї високопоставленого чиновника. Правда, я був антифашист. Але хто це підтвердить? Майя вмерла, її дядька й тітки теж немає в живих. Хто мені, повірить? Каллош говорить, що я антикомуністично настроєний. Ти, правда, добре знаєш, що це не так. Уся трагедія полягає в тому, що мені не вірять. Слово Каллоша має більше ваги, ніж моє. Я серджусь не на тих, хто вірить Каллошу, а на Каллоша, який вводить їх в оману. Це безвихідне становище. Повір мені. Чи знайдуться люди, які б виступили на мій захист?

— Знайдуться. В тому числі і я, — перебила його дівчина.

— О люба Естер. Ти дуже добра. Але чи прислухається хтось до твого голосу?

Дівчина в думці визнала, що Іштван має рацію. Та все ж їй хотілося підтримати в ньому віру в свої сили.

— Іштване, — озвалася дівчина, — ти не вчинив нічого протизаконного, ну, такого, чим могла б зацікавитись поліція?

Хлопець рвучко підвів голову, його очі тьмяно заблищали.

— Естер! Як ти можеш таке припустити? — Не дочекавшись відповіді, він пристрасно промовив: — Клянусь тобі, що нічого такого я не вдіяв!

— В такому разі я тобі раджу самому звернутися до поліції і…

— І попросити, щоб мені дали можливість далі вчитися?

— Ні. Розповісти, що ти почув у Голуба.

— Сказати те, що вони і без мене знають? Це смішно.

— Та ні! Попросити, щоб розслідували твою справу!

— Сподіваюсь, ти кажеш це несерйозно? — промовив хлопець і замовк. — Ех, усе це дурниці. Поговорімо про щось інше. Наприклад, про те, що не завадило б тобі навчити мене танцювати.

— Не будь циніком, Іштване. В цьому немає потреби.

— Як і в тому, щоб мучитись над проблемами, вирішення яких залежить не від нас. Зрештою, моя справа — це дрібниця. Майбутнє країни залежить не від долі однієї людини… Я вибув із гри… але з вас все ж таки вийдуть лікарі…

— Облиш, прошу тебе! — сказала дівчина. — Іштване, я від щирого серця хочу тобі допомогти. Мені не байдуже… — вона не доказала і наче прикусила язик.

— Що тобі не байдуже? — спитав хлопець.

— Значить… ну… — збентежилась дівчина, — не байдуже, як вирішується в нашій країні доля людини.

— Я думав, ти скажеш щось інше.

В кафе зайшли нові гості. Хлопець глянув на новоприбулих, його обличчя враз змінилося. Він всміхнувся і приязно кивнув головою.

Новим відвідувачем був той самий молодик, якому він допоміг видертися на трамвай. Разом з ним була вродлива чорнява дівчина. Прибулий теж всміхнувся Іштванові.

— З ким ти привітався? — спитала Естер.

— Так, один незнайомий, — відповів Іштван. — Коли йшов до тебе, він скочив на той же трамвай, що я, і я допоміг йому.

Того ж дня у Єви був вихідний. О пів на десяту вона мала зустрітися з Фреді. Дівчина дуже нервувала і боялася цієї зустрічі. Від капітана вона досі нічого не добилася. А Фреді цікавиться саме ним. У Єви з деякого часу було таке відчуття, що за нею стежать, хоч поки що це нічим не підтверджувалося. Вона суворо дотримувалась правил конспірації. Проте страх перед можливим провалом не залишав її.