Шрифт:
Люда вийняла з клітки портфель, сунула в нього зошити, поклала назад. Слава богові! Тепер візьме його тільки після обіду…
Єдиною прикрасою їдальні був плакат: «Добре пережована страва йде на користь». Внизу олівцем було написано: «Що таке користь?»
Хлопці гримотіли ложками по столу:
— Розподіл — розподіляй!
Яша Полонський став на лаву:
Перестаньте шуметь! Бросьте разговаривать! Пищу надо переваривать. Тише — эти, ша — и те! Вы жевать мешаете!Чергові в халатах насипали суп у миски. Кит великим кухонним ножем розрізував на листі млинчастий пиріг.
— Що це таке? — Юра гидливо тицьнув виделкою пиріг.
— Млинчастий пиріг.
— А де м'ясо?
— Воно з кашею.
Юра відсунув миску.
— Казна-що, загорнуте в гидоту!
— Ти, певно, лободу пополам із соломою не жер? — запитав Генка.
— Вибач, не їв ні соломи, ні сіна.
— Не добитий контрик! — кинув йому вслід Генка.
Учні гримотіли ложками по столу:
— Добавки! Добавки!
Миша гукнув Шниру й Фургона:
— Панфілов! Зимін!
Вони підійшли.
— Адже ви знали, що фінка не моя, а Вітьчина. Чого мовчали?
І цього разу Шнира й Фургон мовчали. Що вони могли сказати?
— Незрозуміло, в які ігри ви з ним граєте? — запитав Генка. — Він удвічі старший за вас. Бенкетуєте разом. На який кошт? Крадете?
— А ти бачив? — осмілів Шнира.
— Боягузи ви нещасні, — сказав Миша, — ще раз зрадите, ми з вами таке зробимо — луска полетить. А тепер тюпайте!
Шнира й Фургон поспішили це зробити.
— Даремно ти їх так відпустив, — сказав Генка.
— У куток поставити?
— Гнати зі школи до чортової мами!
— Усіх повиключаємо, сам Генка залишиться, — всміхнувся Миша.
15
Юра вийшов на вулицю, Валентина не було. Правда, ще тільки пів на першу, але все одно Юра нервував.
Вийшла зі школи Люда з дівчатами, хлопці подалися на спортивний майданчик, Миша й Генка приєдналися до тих, хто грав у італійську гилку.
Юра глянув на годинник. Чорт забирай! За чверть о першій!
Люда походжала по двору з подругою. Юра не спускав з неї очей: якщо вона спробує повернутися в школу, він будь-що затримає її до Валентинового приходу, залишить з Валентином і в цей час покладе ключі.
Валентин Валентинович прибув за десять о першій.
Юра рушив йому назустріч.
— Ну як?
— Усе гаразд, — весело відповів Валентин Валентинович, повертаючи Юрі ключі.
— Якщо можна, затримайте Люду на кілька хвилин.
— Це потрібно?
— Потрібно.
Валентин Валентинович підійшов до Люди, привітався, познайомився з подругою…
Юра ввійшов у школу, зійшов сходами, коридор був порожній, поклав ключі в Людин портфель, засунув портфель на місце.
Тепер його страхи здавалися смішними. Ідіот, психопат, істерик, панікер! Як весело і впевнено тримався Валентин Валентинович! Так, людина.
На останньому уроці Миша оголосив, що сьогодні засідання учкому. Всі члени учкому мають бути; можуть лишитися й бажаючі.
Юра не був ні членом учкому, ні бажаючим лишитися. Та після занять, збираючи книжки коло своєї клітки, він почув, як один хлопець сказав іншому:
— Я залишусь на учкомі.
— А що буде?
— Хтось у когось щось поцупив з клітки.
Юра скам'янів. Втім, якщо про нього, то чому його не викликали?
До кліток підійшли Миша з Генкою.
Миша якось дивно глянув на Юру, а Генка сказав:
— Між іншим, і тобі не завадить залишитися на учкомі.
— Навіщо? — із завмерлим серцем запитав Юра: боявся, що зараз він почує про портфель.
Та Генка сказав тільки:
— І тебе стосується.
Юра знизав плечима:
— Не розумію.
— Там зрозумієш!
У червоному кутку було задушно, натовпилося багато учнів. Тягло на вулицю. Миша квапив Генку:
— Давай, що в тебе, тільки коротко!