Шрифт:
З'явився хлопчик, загримований під Мишиного приятеля Генку — злиняла солдатська гімнастерка й латані штани, заправлені в стоптані чоботи. В руках у нього була величезна мітла.
Я чемпион, я чемпион, Нас легион, нас легион. Эти паразиты здесь и там Не дают работать нам. Всех их с собою требую на бой! С шеи долой Сбросим метлой!Чемпіон б'є мітлою панночку, піжона й хулігана — вони падають під його ударами; стрій, крокуючи, зникає. за лаштунками. За ним, охкаючи й стогнучи, плентаються піжон, панночка й хуліган.
На сцену зійшов Миша.
— Жива газета показала персонажів, на яких ми бачимо згубний вплив непу: хуліган, піжон і панночка. Неп приніс з собою ще й інші негативні явища. Як з ними боротися — ось предмет сьогоднішнього диспуту. Хто зголошується на слово?
Встав Генка, одягнений так, як його щойно зобразили — злиняла солдатська гімнастерка й латані штани, заправлені в стоптані чоботи.
— Вульгарність і міщанство — ось головний ворог. Носять банти, галстуки, ажурні панчохи, смердять духами. До чого ці декорації?
— Чим тобі заважає галстук? — запитав Яшка Полонський.
— Треба відкривати шию сонцю, а не ходити, мов цуцик, у нашийнику.
— А ажурні панчохи?
— Для чого вони? — вигукнув Генка. — Щоб який-небудь гнилокровний буржуазний виродок милувався «витонченою дамською ніжкою» на танцюльках?
— Ти проти танців?
— Їхню шкідливість доведено наукою.
— Де це ти вичитав?
— Можу й тобі дати почитати. А декотрі елементи все ще видригують ногами. Танці формують дрібнобуржуазні звичаї. Звертаються на «ви», кажуть: «вибачте», «простіть», «пардон» — усе це гнила інтелігентщина. Я сам бачив, як один комсомолець подавав комсомолці пальто. Навіщо? Щоб підкреслити її нерівноправність? Адже вона йому пальто не подала.
— Хочеш, щоб тобі подавали?
— А якщо в них кохання?
— Хіба кохання в тому, щоб подавати пальто? Я не відкидаю кохання…
— Спасибі, добродію!
— Але тільки на основі спільної ідеї…
Молодий дзвінкий голос із залу проспівав частівку:
Ох, по дороге колокольцы, Сердце словно прыгает. Ох, не влюбляйтесь в комсомольца, Скукою измызгает.— Генко, про тебе!
На сцену зійшла Зіна Круглова у формі юнгштурма — захисного кольору гімнастерка й спідниця, широкий ремінь, портупея через плече.
— Мужчину називають мужчиною тому, що він мужній.
— Воду називають водою тому, що вона водяниста, — вцюкнув Яшка Полонський.
— Тому, — правила своє Зіна, — якщо хлопець подасть дівчині пальто, в цьому нема нічого принизливого, звичайна ввічливість.
— Жінку називають жінкою тому, що вона жіночна, — затявся Яша.
— Іменно! Чому неодмінно ходити в чоботах, я віддаю перевагу черевикам…
— Танцювати зручніше?
— А хоч би й так! Ми танцюватимемо незалежно від того, дозволяє це Генка чи ні.
На сцені з'явився Юра.
— Я вдячний Яші Полонському за те, що слугував йому за прообраз, дав поживу його багатій фантазії, його блискучій музі, пишаюсь цим. Та ще більше вдячний Генці: він поставив усі крапки над «і». Чого він хоче? Стандарту! Всіх підігнати під один кшталт: однаково одягайтесь, однаково розважайтесь, однаково думайте! А я так не хочу. Хочу бути самим собою. І носитиму бант. Привіт!
— Ми не хочемо стандарту, — заперечив Миша, — але не можна думати тільки про себе — про свій зовнішній вигляд, кар'єру, добробут. Не в тому річ, що ти носиш бант, а в тому, що бант замінив тобі все.
— Він забантувався! — вигукнув Яша.
Руку підніс Саша Панкратов.
— Я хочу сказати про хуліганів. Дехто розмахує фінками.
— Це ти про мене, чи що? — ошкірився Вітька Буров.
— Атож, про тебе. Ти чорно лаєшся. Нецензурні слова говориш.
«Молодець, сміливий хлопчак», — подумав Миша про Сашу Панкратова.
— А ти чув? Чув, як я чорно лаявся? — запитав Вітька.
— Чув, — рішуче відповів Саша.
— Як? Повтори!