І скільки доказів найшлося б тих у вас,

Та даром і слова ви тратите, і час.

У щирості своїй не відаю я впину

І наміру свого окрию вам причину,

Бо хоч до прикростей мене призвів язик,

Але таїтися я з правдою не звик.

Нащо змагатись нам? Діждуся Селімени,

І це побачення розв’яже все для мене.

Коли я любий їй не тільки на словах,

То, може, на ясний іще потраплю шлях.

Філінт

Могли б заждати ми у Еліанти з вами.

Альсест

Ні, надто мучуся я прикрими думками…

Ідіть же, я лишусь, утомлений життям,

У темнім закутку з журбою сам на сам.

Філінт

Бігме, товаришка подобалась чудна вам!

Я з Еліаитою прийду сюди небавом.

Оронт

Так, хочу знати я, чи пристрасті моїй

Прийнять судилося од вас вінець надій,

Чи почуваєте до мене ви кохання,

Бо для закоханих найгірше — це вагання.

Як полум’я моє прийняти ви ладні, —

У цім, не криючись, признайтеся мені,

А доказу прошу на разі я одного:

Альсеста, що давно втоптав сюди дорогу

І також почуттям горить до вас палким,

Хай більше не прийма ваш гостелюбний дім.

Селімена

Ну, звідки гнів такий, що вже й приймать не вільно?

Раніш ви ставились до нього так прихильно!

Оронт

Дошукуватись ми не будемо причин;

А лиш питаю вас одверто: я чи він?

Одного з-поміж нас рішуче оберіте,

А я вже знатиму, що й як мені чинити.

Альсест

(виходить із свого темного закутка)

Пан має рацію. Прошу я разом з ним,

Щоб не таїлися ви з вибором своїм.

Сюди однакове нас привело бажання:

Добитись повного і чесного признання

І серця вашого усю глибінь спізнать,

Бо більше, далебі, не може так тривать.

Оронт

Коли надіятись мені на щастя годі, —

Не стану, пане, вам нічим на перешкоді.

Альсест

Ревнивий я чи ні — не знаю, менше з тим,

Але ділитися не згоден я ні з ким.

Оронт

Коли до серця їй ви більш припали, пане…

Альсест

Коли збудили ви в ній почуття жадане…

Оронт

Клянуся кинути я заміри свої.

Альсест

Клянусь від цього дня не бачити її.

Оронт

Ви, пані, маєте сказать останнє слово.

Альсест

Ви, пані, закінчить повинні цю розмову.

Оронт

Вам треба з почуттям одкритися своїм.

Альсест

Вам треба в виборі спиниться на однім.

Оронт

Як! Ви вагаєтесь! Чи це ж можливо, пані?

Альсест

Як! Ще не зважили свого ви почування?

Селімена

Ах, напосталістю ви сердите мене.

Що за бажання вас взяло обох чудне!

Відома серцеві сердечна таємниця;

Сама від себе я не буду, певне, криться

І в цьому виборі давно спинилась я

На тім, кому душа присвячена моя.

Але ж ніяково слова ці таємничі

Сказати голосно і не одному в вічі.

Є речі, про які освідчуватись нам

Годиться-тихо лиш і тільки сам на сам.

Та й, виявляючи чуття своє сердечне,

Не треба ж ображать людину доконечне,

Одверто й різко їй проголосивши: ні.

Жорстоким шлях такий ввижається мені.

Оронт