Що поробляєте? Чи хто не мав хвороби?

Доріна

Завчора в пані страх боліла голова,

Та ще й пропасниця була якась нова.

Оргон

А як Тартюф?

Доріна

Тартюф? До його що пристане?

Такий гладкий, як був, товстий, лице рум’яне.

Оргон

Бідаха!

Доріна

Ввечері то й їсти не могли І за вечерею ні крихти не взяли,

Бо в голові й тоді ще дуже в їх боліло.

Оргон

Ну, а Тартюф?

Доріна

Один за двох він справив діло.

Двох куріп’ят обгриз побожно до кісток,

Та ще й на закуску здоровий з’їв биток.

Оргон

Доріна

Як лягли ж, то, як одну хвилину,

Качались цілу ніч без сну, без одпочину;

Було не можна спать, так дуже їх пекло;

А коло їх і нам спочинку не було.

Оргон

Ну, а Тартюф?

Доріна

Наївсь вечерею смачною,

Устав, та й спатоньки поплентавсь до покою,

І на перини там бебехнувся як пень,

Та вже прокинувся на другий тільки день.

Оргон

Бідаха!

Доріна

Та таки ми пані вговорили, —

І згодились вони, щоб кров їм отворили,

І зараз же тоді зробилось легше їм.

Оргон

Ну, а Тартюф?

Доріна

О, він не налякавсь нічим

І проти бід усіх, набравши в душу сили,

Хильнув чарок із п’ять, як снідати посіли,

Щоб знову в пані влить ту виточену кров.

Оргон

Бідаха!

Доріна

Та тепер усі здорові знов.

Піду ж до пані я, скажу, що ви чимало

Зраділи, що її хвороби вже не стало.

Клеант

Вона ж у вічі вам на глум вас узяла.

Не гнівайтесь, бо річ моя зовсім не зла,

Але вам так і слід, самі собі ви шкоду

Зробили примхами, яких не чув я зроду.

Чи можна, щоб Тартюф вас так опанував,

Що вже байдуже вам до всіх на світі справ.

Ви прийняли його, ще й полатали лати…

А вже тепер дійшли…

Оproн

Ось годі вам казати,

Бо ви не знаєте зовсім, який він є.

Клеант

Не знаю? Що ж, тоді питання постає:

Як розпізнать його, яким він може бути?

Оргон

Якби вам довелось як слід його збагнути,

Ви б краю не знайшли всім радощам своїм.

Це чоловік такий… Ах! Він такий… зовсім…

Хто слухає його, живе в такім спокою

І дивиться на світ, як на копицю гною.

Я від його розмов цілком не той, що був,

І вже до всіх речей прихильності позбув.

Тепер і приязні в душі моїй немає:

Нехай тут мати вмре, брат, жінка, син сконає, —

Повірите, мені байдуже вже про те.

Клеант

От людські почуття і серце золоте!

Оргон

Якби ви знали, як ми вперше з ним спізнались,

Ви, певно б, так, як я, душею з ним з’єднались.

Оце було щодня до церкви тихо йде

І там, де я стою, навколішки впаде,

І в церкві хто б не був, на нього всяк дивився,

З яким він запалом до господа молився.

Зітхав так голосно, то знов крижем лягав

І землю щоразу покірно цілував;

А як виходив я, мерщій передо мною

Ставав при виході з свяченою водою.

Його слуга, що теж на праву путь ступив,

Про вбожество його зі мною говорив;

І то я став йому грошима помагати,

Але він не хотів усіх від мене брати.