Доріна

Так. А чому ж його злоба несита їсть,

Як завіта до нас хоч який-небудь гість?

Чи небо гнівають почесні ті візити,

Що він про них кричить, немов несамовитий?

А знаєте, чого він на гостей повстав?

(Показуючи на Ельміру).

Бо нашу пані він до них приревнував.

Пані Пернель

Мовчи, та з язика не вергай, мов з лопати,

Бо всяк, не тільки він, вам став би дорікати.

Бо весь гармидер цей, що в домі тут щодня,

Карет перед двором невпинна гуркотня,

І гук від тиску слуг, що панство понаводить, —

В сусідстві поговір та всякі брехні плодить.

Нехай у зборах тих іще гріха нема,

Але вже слава йде, а це хіба дарма?

Клеант

Невже ви плетунам заткнуть хотіли б рота?

Але на світі жить яка була б охота,

Якби не сміли ми приймати любих нам,

Аби не дати що сплітати брехунам?

Нехай би й так: ніхто до нас і ми нікуди,

Але невже тоді мовчали б злії люди?

Немає способу від брехень утекти,

То не вважаймо ж ми на ті дурні роти.

Живім по-людському, нехай собі сороки

Стрекочуть, як хотять, і лають на всі боки.

Доріна

Чи це ж не Дафночка й не Дафнии чоловік,

Що тріпають об нас злосливий свій язик?

Ті, що в житті самі зблудилися з дороги,

Найперше від усіх підіймуть вас на роги.

Так і вишукують задля брехні чогось,

І вже біда, як їм почути довелось

Про приязнь вашу з ким, бо зараз перекрутять

І славу рознесуть, і інших збаламутять,

І фарби наведуть вони на вас такі,

Що й власні вчинки їх здадуться менш гидкі;

Бо як, мовляв, між нас ніде святих немає,

То й власний їхній бруд ніхто не покарає.

Вони б накинули неславу на весь край,

Щоб якомога менш припало на їх пай.

Пані Пернель

Твоє балакання пропало некорисно.

Тут про Оранту всім, здається, добре звісно —

Побожна то душа, — а от вона, гляди,

Не хвалить натовпу, що йде щодня сюди.

Доріна

Це правда, приклад цей згадати вам годиться,

Бо пані ця живе, неначебто черниця,

Але ж того вона тепер така свята,

Що вже минулися давно її літа.

Колись молодшою була вона вродлива,

То й до закоханих не так була спесива;

Тепер зістарілась, її вже світ не зна,

То й світ через оте не хоче знать вона,

Ховаючи себе під мудрістю святою,

Бо не здолає вже принаджувать красою.

Такий уже звичай у всіх зів’ялих краль,

Їх молодіж уся покинула, на жаль,

І, щоб розважитись і трохи вдовольнитись,

Нема їм способу, як тільки присвятитись.

І от живуть вони, немов черниці ті,

Та судять кожного, бо, бач, самі святі,

І ганять не тому; що правди путь їм мила,

Але що заздрість їм усі думки обсіла.

Не вибачать вони нікому тих потіх,

Що, як минув їх час, тепера не для них.

Пані Пернель

(до Ельміри)

Тобі, невісточко, така балаканина

Видимо до смаку, а я мовчать повинна,

Бо наймичка твоя з плесканням не вгава;

Але тепер і я скажу хоч слова два.

У найщасливішу свого життя годину

Мій син прийняв собі таку святу людину,

Що сам господь послав, вас бачивши в гріхах,

Щоб розум ваш слабий направити на шлях.

Так слухайте ж його, як вам спасіння любе:

Він гудить тільки те, що вас веде до згуби.

Всі ваші бесіди, гостини і танки —

То все лукавого мерзенні вигадки.

Про бога там ніхто не згадує в розмові,

Балачки ж, пустощі й пісні напоготові,

Там судять ближнього, беруть його на сміх

І брехні всякії вигадують про всіх.

Якби розумному між вами опиниться,

То в нього голова від крику розболиться.

Сто брехень заразом, хто на яку напав…