Сганарель(набік). Вони мене доводять до нестями.

Валер. Навіщо заперечувати те, що всім відомо?

Лука. Та й чого б ото воловодити? На біса воно вам здалося?

Сганарель. Панове, одним словом, а чи двома тисячами слів, я вам кажу, що я зовсім не лікар.

Валер. Ви не лікар?

Сганарель. Ні.

Лука. То ви не лікар?

Сганарель. Ні, кажу ж я вам.

Валер. Ну, коли ви цього так хочете, доведеться-таки вас вдовольнити.

Вони беруть палиці й починають його бити.

Сганарель. Ай! Ай! Ай!.. Панове, я — все, чого ви хочете.

Валер. Навіщо ж, добродію, ви примушуєте нас вдаватися до насильства?

Лука. І якого біса ви примушуєте нас завдавати собі клопоту — всипати вам прочухана?

Валер. Запевняю вас, що мені дуже прикро.

Лука. Щоб я луснув, і мені ніяк не до смаку.

Сганарель. Це що за чортовиння? Схаменіться, панове! Чи ви жартуєте, чи вам обом і справді приверзлося, що я лікар?

Валер. Як! Ви все ще не хочете признатися, все ще відрікаєтеся від того, що ви лікар?

Сганарель. Та я зроду, ним не був!

Лука. То це нам набрехали, що ви лікар?

Сганарель. Атож, бодай мене чума вдавила!

Вони знову починають його бити.

Ай! Ай! Добре вже! Гаразд, панове, раз ви цього хочете, я лікар, лікар, ще й аптекар на додаток, якщо це вам до вподоби. Я краще на все погоджуся, ніж дам себе занапастити.

Валер. Ах! Оце чудово, добродію! Я дуже радий, що ви взялися за розум.

Лука. Аж серце радіє, коли ви отак говорите.

Валер… Прошу у вас пробачення від щирого серця.

Лука. Прошу вибачити, що ми повелися з вами так брутально.

Сганарель(набік). Оце так! Чи, може, я помиляюся? Може, я й сам того не помітив, як зробився лікарем?

Валер. Добродію, ви не пошкодуєте, що звірилися нам, і побачите, що будете задоволені з цього.

Сганарель. Але скажіть мені, панове, чи не помиляєтеся ви самі? Чи справді я таки лікар?

Лука. Атож, бодай мені очі повилазили!

Сганарель. Справді?

Валер. Авжеж.

Сганарель. А нехай мене чорти візьмуть, коли я це, знав!

Валер. Як то! Та ви ж найбільш тямущий лікар на світі!

Сганарель. Ого!

Лука. Лікар, що вилікував не знати скільки хворих.

Сганарель. Хай бог милує!

Валер. Жінку вважали мертвою цілих шість годин, її вже збиралися поховати, а ви дали їй краплинку чогось, і вона ожила й почала ходити по кімнаті.

Сганарель. Сто чортів!

Лука. Хлопчик, що мав дванадцять років, гепнувся з дзвіниці і розбив собі голову, ноги та руки, а ви кат його зна яким мастилом поставили його на ноги, і він побіг собі гратися у свинки.

Сганарель. Отуди к бісу!

Валер. Добродію, ви будете з нас задоволені і одержите скільки схочете, якщо підете з нами.

Сганарель. Я одержу стільки, скільки схочу?

Валер. Так.

Сганарель. О! Коли так, то я лікар, нема що й казати. Я зовсім це забув, але тепер я вже собі пригадую. То в чім же річ? Куди треба йти?

Валер. Ми вас проведемо. Річ у тім, що треба відвідати хвору дівчину, якій відібрало мову.

Сганарель. Їй-богу, я її не відбирав.

Валер(стиха до Луки). Він любить пожартувати. (До Сганареля). Ходімо ж, добродію.

Сганарель. Без лікарського вбрання?

Валер. Ми добудемо все, що треба.

Сганарель(подаючи пляшку Валерові). Тримайте оце, тут я зберігаю мої мікстури. (Потім, обертаючись до Луки, плює). А ви розітріть ногою, за приписом лікаря.