Лука(відтягаючи його втретє). А! До дідька в зуби! Пане лікарю, та покиньте-бо жартувати!

Жеронт. Добродію, зараз сюди приведуть мою дочку.

Сганарель. Я чекаю на неї, добродію, разом з усією медициною.

Жеронт. Де ж вона?

Сганарель(показуючи на своє чоло). Отут.

Жеронт. Чудово!

Сганарель. Але мене цікавить уся ваша родина… я ще повинен скуштувати трошки молока вашої мамки та оглянути її груди. (Підходить до Жакліни).

Лука(відтягаючи його так, що він робить пірует). Помалу, помалу! Обійдеться без цього.

Сганарель. Це обов’язок лікаря — оглядати соски мамок.

Лука. Чи ти ба, знайшов собі обов’язок!.. Ні вже, будь ласка…

Сганарель. Та як ти смієш ставати лікареві на заваді? Геть звідси!

Лука. Овва! Так я й послухався!

Сганарель(дивлячись на нього скоса). Я нажену на тебе пропасницю!

Жакліна(відтягаючи Луку за руку так, що він теж робить пірует). Забирайся звідси! Що я — маленька, чи що? Не зумію дати відкоша, якщо він почне робити щось таке, Чого не слід?

Лука. Я не хочу, щоб він тебе мацав.

Сганарель. Гляньте-но! Мужлай, а туди ж — ревнувати надумався!

Жеронт. Ось моя дочка.

Сганарель. То це хвора?

Жеронт. Так. Це моя єдина дочка, і я буду найнещасніший у світі, якщо вона помре.

Сганарель. Хай бог милує! Вона цього не зробить. Без припису лікаря їй не можна вмерти.

Жеронт. Дайте стільця.

Сганарель(сідаючи між Жеронтом і Люсіндою). А хвора, нівроку їй, ласий шматочок, і я певний, що вона припаде до смаку кожному здоровому чоловікові.

Жеронт. Ви її розсмішили, добродію.

Сганарель. Дуже добре; якщо лікар може розсмішити хвору — це найкраща ознака. (До Люсінди). Ну! То в чому ж річ? Що з вами? Де вам болить?

Люсінда(підносячи руку до рота, до голови й до підборіддя). Хан, хі, хон, хан.

Сганарель. Ге! Що ви там кажете?

Люсінда(продовжує робити ті ж самі жести). Хан, хі, хон, хан, хан, хі, хон.

Сганарель. Що?

Люсінда. Хан, хі, хон.

Сганарель. Хан, хі, хон, хан, ха. Ні біса не розумію. Верзе казна-що!

Жеронт. Добродію, та це ж і є її хвороба. Вона оніміла, і досі ніхто не може з’ясувати причину, а тим часом через це лихо довелося відкласти її весілля.

Сганарель. А чому?

Жеронт. Бо той, за кого вона має віддатися, хоче почекати її одужання, а тоді вже брати з нею шлюб.

Сганарель. Та хто ж він, отой йолоп, що не хоче, щоб його жінка була німою? Ех, коли б то господь послав і моїй таку хворобу! Зроду-віку не став би я її лікувати.

Жеронт. А ми, добродію, просимо вас докласти всіх зусиль, щоб визволити дочку мою з цієї напасті.

Сганарель. О, не турбуйтесь! Скажіть-но мені, чи ця недуга дуже її мучить?

Жеронт. Так, добродію.

Сганарель. То й краще. А що, їй часом дуже болить?

Жеронт. Дуже.

Сганарель. Чудово! А чи ходить вона… знаєте… в одне місце?

Жеронт. Так.

Сганарель. Багато?

Жеронт. Цього я не знаю.

Сганарель. А гущина речовини доброї якості?

Жеронт. Я не розуміюся на таких речах.