— Ясно, — вирішив Максим. — Десь тут він ловить рибу.

— А чому сьогодні ловить в іншому місці?

— Дивак! Рибу ловлять скрізь, де вона є.

— Все-таки треба перевірити й те, інше місце, — наполягав Сашо. — Якщо є стежка, значить, він і раніше там ловив. А якщо ні — значить, змінив місце через нас.

— Навіщо?

— Я теж питаю… Мабуть, щоб за нами стежити.

— За нами він може стежити і з вітряка.

— Ні, помиляєшся, — гаряче заперечив Сашо. — Я певен, що він навмисне ходить по рибу вниз, щоб зрозуміти, чи ми цікавимось ним і його вітряком. Бачиш, як він стежить?

— Може й так, — погодився Максим. — Справді, так він може помітити, що ми за ним стежимо, але нічого не вдієш. Нехай помічає! Найголовніше ось що: чому в нього вогнище аж тут, а не у вітряку?

— Мабуть, боїться пожежі, — висловив свою думку Сашо.

Це було досить переконливо. Максим помахав руками й запитав морськими сигналами, чи там ще старик, «йому відповіли: «риба є». Незважаючи на це, Максим і Сашо все так же обережно полізли до пересохлої долини і, крадучись за кущами, пробралися до дачі. Незабаром повернулися й інші, ледве переводячи дух від бігу і, на жаль, з невеликим уловом.

Посідали в кабінеті. Порадилися. Прийшли остаточно до висновку, що дірки попрорізувані тепер. Значить, старий підозріває, що за ним стежать! Тут щось не гаразд! А втім, хто знає? Можливо, в них він вбачає природних ворогів, пустунів, які роблять капості, тому й остерігається?

— Справа зовсім не в тому, — замислено сказав Колка. — Ось дивіться: він ловить рибу, продає її, замикає вітряк. Гаразд. Значить, у нього середній ступінь божевілля. Але скажіть ви мені, як може така божевільна людина сама відремонтувати вітряк? Що ви на це скажете? І раз Мортій його пустив туди, значить, сам Мортій і зробив ремонт. Постає питання: навіщо? Щоб похизуватися перед людьми, чи ще для чогось? — і Колка багатозначно замовк.

Хлопець натрапив на важливий слід. Максим запропонував Сашові вивідати в Доменіки. Колка знову заперечив:

— Давай краще запросимо в гості одну Марію. У розмові й розпитаємо. Так буде вірніше і водночас безпечніше.

— Я вже їх запросив, — проговорився Сашо.

— І добре зробив, — поквапливо обізвався Максим, щоб обеззброїти Колку. — То нічого, що прийде й Доменіка. Якщо вона — шпигунка, то це тим краще. Після цієї розмови ми знайдемо засіб дізнатись, чи вона розповідала батькові, чи ні. Головне — розпитати, ким був дідуган раніше і хто відремонтував вітряк.

— І по-третє, — підвищив голос Андрій, — чому він не ходить по воду?

Інші здивовано глянули на нього.

— Вона цього не може знати, — ляпнув Сашо.

— Що ти мелеш там! Мовчи вже! — визвірився на нього Колка. — Говори, Андрій!

— Я ж і питаю: чому старий не ходить по воду? Вчора весь день після обіду він і краплини в рот не брав, сьогодні — теж. А коли ловив рибу, пив з тикви і так прицмокував, що аж до нас було чути.

— А може, він увечері ходить до крамниці? — невпевнено промовив Сашо. — Або вранці. Хоч, правда, сьогодні не ходив.

— Ходив! — заперечив Колка. — Ще тоді, як ти спав.

— Дуже він ранній. — Ну, гаразд, я вас завтра о четвертій розбуджу.

На цьому дебати закінчились. Максим і Сашо пішли по рибу, Андрій став на вахту, а Колка заходився варити обід.

Старик сидів на тому самому місці. Сашо уважно обстежив, усе навколо. Та ба! Стежка була протоптана. Ллє чого він так далеко ходить? Для того, щоб переконатись, чи підуть хлопці до млина. Не інакше! Сашо окинув оком довге узбережжя, сподіваючись угледіти Доменіку. Справді, маячили якісь постаті. Можливо, це були дачники, але він навмисне сказав:

— Певно, дівчата, — і, неначе це його зовсім не цікавило, додав: — Не знаю, може, підемо, га?

Вони пішли назустріч. На щастя, то були Марія й Доменіка. Дівчата саме роздумували, купатись їм чи ні.

— Холоднувато ще, — заклопотано сказав Сашо. — Потім…

Полягали на піску. На чималій відстані від них загоряла група дачників. Максим ламав голову над тим, як почати розмову, і час від часу поглядав на Саша, — може, той догадається. Сашо ніяково мовчав і стулкою устриці щось креслив на піску. Впевнившись, що розмова почнеться не скоро і що сам Сашо краще б справився, Максимові спало па думку допомогти товаришеві:

— Я йду по рибу, — сказав він. — Маре, ти не хочеш зі мною?

Марія радісно схопилася:

— Хочу! Тільки я теж ловитиму. Добре? — і змовницьки засміялась.

Вони вирушили в море, а Сашові стало ще незручніше. Хлопцеві не хотілося розпитувати Доменіку. Його охопила відраза до всієї тієї справи. Сашо розізлився на Максима. Почав собі докоряти за те, що перший не додумався піти з Марією по рибу і залишити тут Максима займатися придуркуватим дідом. А все ж вийшло так, що він і незчувся, коли сказав: