— Ні, ти помиляєшся! — заходилась переконувати подругу Ерменґарда. — Може, твій одяг трохи дивакуватий. Але ти не схожа на вуличну жебрачку. У тебе таке обличчя, яких у жебрачок не буває!

— Якось маленький хлопчик дав мені милостиню — шість пенсів, — зізналася Сара, розсміявшись наперекір собі. — Ось так, — і дівчинка зняла з шиї вузеньку стрічку з монетою. — Він не дав би мені милостиню, якби я не виглядала так злиденно.

Якимось дивним чином монетка на стрічці розрадила дівчаток. Вони навіть засміялися, хоча в очах в обох стояли сльози.

— А хто він? — спитала Ерменґарда, розглядаючи маленький талісман так, ніби це було щось значно більше, ніж простий шестипенсовик.

— Милий хлопчик. Він саме збирався на гостину, — відповіла Сара. — Він із Великої Родини, такий маленький, з пухкими ніжками. Я його називаю Гай-Кларенс. Напевно, його кімната повнилась різними різдвяними подарунками, пакунками з пирогами й солодощами, і він зрозумів, що в мене нічого цього немає.

Ерменґарда на цих словах аж підскочила. Остання фраза примусила її згадати дещо обнадійливе.

— Сарочко! — вигукнула вона. — Але ж я розтелепа! Треба було раніше про це подумати!

— Про що?

— Про дещо чудесне! — пообіцяла Ерменґарда і заметушилася. — Сьогодні моя наймиліша тітонька прислала мені пакунок. Там повно ласощів! Я ще не починала їх їсти, бо дуже наситилася пудингом за обідом, та ще й засмутилася через книжки, прислані татом, — дівчинка так поспішала сказати все, що ледве договорювала слова. — Там є торт, і пиріжки з м’ясом, і тартинки з повидлом, і булочки, й апельсини, і настоянка з порічок, і фініки, й шоколад. Зараз я тихенько спущусь до своєї кімнати, принесу все це, й ми як слід поїмо!

Сара відчула, що в неї паморочиться голова. Коли ти ослаб від голоду, однієї згадки про їжу достатньо, щоб забрати останні сили. Вона стисла руку Ерменґарди.

— А ти можеш? — вигукнула вона.

— Звісно! — запевнила Ерменґарда.

Вона підбігла до дверей, тихенько відчинила їх, висунула голову в темний коридор і прислухалася. Тоді повернулась до Сари:

— Світло вже погасили. Усі сплять. Я тихесенько прокрадусь, і ніхто мене не почує!

Дівчатка так утішилися, що аж взялися за руки. І раптом у Сариних очах засяяли вогники.

— Ермі! — сказала вона. — А давай вдамо, ніби в нас вечірка! І ще одне… Чи не хотіла б ти запросити в’язня з сусідньої камери?

— Так! Так! Давай постукаємо в стіну! Тюремник не почує.

Сара підійшла до стіни. Крізь неї долинали звуки стишених ридань Беккі. Сара постукала чотири рази.

— Це означає: «Приходь до мене таємним переходом під стіною», — пояснила вона. — «Я маю тобі щось сказати».

У відповідь почулися п’ять швидких ударів.

— Вона іде, — переклала Сара.

Майже одразу відчинилися двері й зайшла Беккі. Її очі почервоніли, а чепець збився набакир. Помітивши Ерменґарду, дівчина почала нервово м’яти свій фартух.

— Не зважай на мене, Беккі, — заспокоїла її Ерменґарда.

— Міс Ерменґарда запросила тебе відвідати нас, — мовила Сара, — адже вона збирається принести сюди коробку з ласощами, щоб ми могли поїсти!

Беккі так розхвилювалася, що з неї ледве не злетів чепець; вона знову заплакала.

— Поїсти, міс? — перепитала вона. — Щось їстівне?

— Звісно, — відповіла Сара. — Ми будемо вдавати, ніби в нас вечірка.

— І можна буде з’їсти стільки, скільки влізе! — додала Ерменґарда. — Я миттю!

Вона так поспішала, що коли вибігала в коридор, то згубила на порозі свою червону шаль і навіть цього не помітила.

Беккі була просто приголомшена удачею, що спіткала її.

— Ох, міс! — зітхала вона. — Це точно ви її попросили мене гукнути. Я аж плакати хочу, коли про це думаю.

Беккі підійшла до Сари і дивилась на неї з обожненням.

А в Сариних голодних очах уже засвітилися вогники фантазії, щоб змінити світ навколо. Тут, на горищі, коли надворі панувала холодна ніч, коли минув день, проведений на сльотавих вулицях, а з пам’яті не вивітрилися спогади про жахливий голодний погляд маленької жебрачки, така проста, приємна несподіванка здавалась чарами.

Сара затамувала подих.

— Такі несподіванки завжди трапляються якраз вчасно, — мовила вона, — саме тоді, коли все довкола починає здаватися нестерпним. Таке враження, ніби втрутились чари. Треба це запам’ятати. Найгірше не трапляється ніколи.