Найціннішу для фюрера інформацію Канаріс одержував з вуст тих осіб, які правили німецькою промисловістю і водночас були компаньйонами таких самих могутніх магнатів США, Англії, Франції.

Цей обопільний обмін ділових людей діловою інформацією тільки вкрай нетактовна і невихована людина могла б назвати шпигунством, що завдає шкоди безпеці країн, громадянами яких вони вважалися. Але так чи інакше казкові міцні дивіденди були їм за всіх умов забезпечені, навіть у тому разі, коли між цими країнами виникне війна.

Природно, що директорів найбільших німецьких фірм, які поверталися із зарубіжних прогулянок, Канаріс не розглядав як вульгарних агентів і не платив їм із спеціального секретного фонду абверу за їхні розвідувальні послуги. Навпаки, вони самі з готовністю пропонували винагороду для імперських міністрів, маршалів і фельдмаршалів з тим, щоб ті форсували воєнні замовлення німецьким концернам. Крім того, директори хотіли одержати відповідні субсидії, щоб швидше почати випуск продукції по патентах, добутих у зарубіжних компаньйонів, підприємства яких також виконували воєнні замовлення своїх урядів.

Так, наприклад, зовсім братні комерційні зв'язки встановилися між німецькою фірмою «Карл Цейс» і американською «Бауш енд Ломб», І на догоду шановному партнерові американська фірма відмовила союзній державі — Англії, коли та попросила виконати замовлення на воєнну оптику.

Як відомо, збудовані в Німеччині заводи «Оппель», що випускають воєнну продукцію, — власність американської «Дженерал моторс».

Що ж до Гуго Стіннеса — володаря Руру, то він завбачливо створив за океаном фірму «Гуго Стіннес індастріс корпорейшн» (Нью-Йорк). В Англії, в центрі Глазго, височіла будівля з вивіскою «Гуго Стіннес лімітед». Слід зазначити, що в період найрозгнузданішого расизму в Німеччині німецькі магнати ставали, так би мовити, вище всяких забобонів і вступали в тісні не тільки фінансові, але й родинні зв'язки з такими можновладними іноземними родинами, жодна з яких не змогла б пройти навіть найпоблажливішої перевірки в расовому чистилищі рейху.

Для підхльостування Гітлера в його агресивних планах. рурські промисловці були зацікавлені в деякому перебільшенні відомостей про воєнну міць США, Англії, Франції. Фінансуючи воєнне виробництво, використовуючи всі засоби фашистського терору в середині країни, вони сподівалися цілком паралізувати невдоволення робітничих мас.

Крім того, їм бажано було, щоб фюрер не мав справжньої уяви про воєнну міць СРСР, бо це могло трохи притупити його войовничий запал по відношенню до більшовизму. Тим більше, що зарубіжні компаньйони німецьких магнатів часом поблажливо йшли на значні поступки, твердо надіючись на те, що гітлерівська Німеччина, здійснивши похід на Схід, створить найсприятливіший грунт для процвітання корпорацій, що злили свої капітали і політичні сподівання.

І Вільгельм Канаріс за послуги агентурної інформації, виявлені йому німецькими магнатами, розплачувався тим, що інформував фюрера в обумовленому напрямку і дусі.

Що ж до Гейдріха, то на його долю випала розвідка в середині країни, чим він і займався успішно, у всеозброєнні свого досвіду.

Менш вдало Гейдріх конкурував з Канарісом в галузі розвідки і контррозвідки за рубежем, не маючи для цієї мети таких цінних кадрів, як його суперник.

Для одержання відомостей з іноземних політичних кіл Канаріс користувався послугами найродовитіших аристократичних родин рейху, чиї імена були записані в готському альманасі — племінному довіднику титулованої знаті.

Щоправда, тут йому доводилося вдаватися до величезних вилучень із секретного фонду абверу в західній, стійкій валюті. Але такі витрати завжди були виправдані.

Ці люди з гучними титулами навіть коли й не займали офіційних державних постів, уміли, зустрічаючись в інших крайніх: і такими, як самі, з вільною недбалістю, нібито між іншим, вивідувати найважливіші політичні секрети. Цим секретам у так званому вищому товаристві надавалося значно менше значення, ніж родинним таємницям, що зачіпали честь іменитих родин.

Особливий хист у цій галузі проявив, наприклад, князь Гогенлое.

А хіба не безцінні були послуги французького маршала Петена? Ще будучи французьким послом у Мадріді, він систематично інформував Франко про стан французьких збройних сил, твердо впевнений у тому, що це негайно стане відомо Гітлерові і старання інформатора не буде забуто.

А знаменитий американець Чарльз Ліндберг — поклонник фюрера, прийнятий у Лондоні з розкритими обіймами!.. Оцей національний герой США з рабською запопадливістю докладно повідомляв німецьких друзів про можливості повітряного флоту як Америки, так і Великобританії.

А послуги Ватікану…

Так, Канаріс міг дозволити собі удавати освіченого гурмана, покровителя мистецтв, ніжного любителя такс, дивака, що розважається грою на флейті, вирощує в оранжереї рідкісні тропічні рослини, і, вдягнувши фрак, приймати на своїй заміській віллі агентів з такою урочистістю і шанобливістю, якої заслуговують особи вищої знаті і володарі німецької промисловості.

І хоч сферу діяльності між Гейдріхом і Канарісом було офіційно поділено: Канаріс займався розвідкою іноземною, Гейдріх — розвідкою в середині країни, — обидва вони прагнули залізти у мисливські угіддя один до одного.