Макдоун. Це патетика, містер Бреннер, це мене не обходить.

Бреннер. А чи не здається вам, що за нестійкістю на біржі, за очевидною грою…

Макдоун. Це ви кажете «очевидна»… Я сказав, що гра можлива.

Бреннер. Добре, я приймаю вашу корективу… Чи не вважаєте ви, що хтось намагається встановити контроль на боби какао?

Макдоун. Ви маєте на увазі небезпеку встановлення монопольного контролю над ринком з боку окремих осіб?

Бреннер. Звичайно.

Макдоун. Мабуть, така можливість існує… На мою думку, по-перше, хтось намагається притримати акції бобів какао, а по-друге, можу припустити, що цих акцій уже продано значно більше, ніж може бути насправді…

Бреннер. Ви здогадуєтесь, хто ті люди, які почали гру? Які банки чи концерни стоять за всім цим?

Макдоун. Знаєте, я спитав свою внучку: «Чому ти така недобра, людей ображаєш?» Вона мені відповіла: «Не знаю, треба запитати в мами…» Знайдіть їхню маму, містер Бреннер, я дідусь, а дідусі — вже нешкідливі люди, чоловіки без фантазії, що може бути нуднішим?

Перед вильотом до Гаривасу Бреннер повідомив журналістам, що після того як він передав повний текст інтерв’ю через Макдоуна в Париж, у його номері пролунав дзвінок і хтось, не відрекомендувавшись, порадив йому «притримати публікацію, бо вона може поставити вас у дуже скрутне становище, коли ви повернетесь до Парижа… Точніше, якщо ви туди повернетесь…

Верньє знав, що Марі кохає Санчеса, і тому повсякчас тривожився за долю лідера Гаривасу.

Ночами, коли, зморений роботою, він лягав у ліжко, то довго не міг заснути, відчуваючи своє батьківське безсилля; немає, мабуть, страшнішого за це переживання.

— Любий, а що, коли тобі надрукувати те, що ти знаєш? — сказала якось Гала. — Ти ж місця собі не знаходиш… Це може бути дуже небезпечно?

— Яке це має значення? — роздратовано знизав плечима Верньє. — Коли йдеться про дівчинку, страху немає… Просто мене ніхто не надрукує.

— А що ж робити?

— Не знаю… Сподіваюсь, мудрі люди зрозуміють те, що я зараз закінчую… Але цілком можливо, що я знову помиляюсь, вважаючи, ніби розумні в цьому світі мають право вирішувати…

Він домовився з пресою, яку контролює нью-йоркська група Аверелла Гаррімана, надрукувати документоване дослідження про американську агресію в Домініканській Республіці. Він думав (мріяв, сподівався, вірив, точніше сказати), що люди зрозуміють: мова насправді йде про Гаривас, про сьогоднішній і завтрашній день, про те, що там насувається кров і жах…

Верньє почав збирати матеріал про те, як Білий дім валив демократичні режими на Американському континенті, зразу ж після закінчення університету, в п’ятдесят четвертому, коли сталася трагедія в Гватемалі; те, як морські піхотинці вдерлися в Домініканську Республіку, він бачив сам, працюючи тоді на кафедрі університету Санто-Домінго; в Чілі Верньє прилетів через два дні після путчу Піночета; те, як ЦРУ підготувало переворот в Уругваї, він вивчив у Монтевідео, зустрічаючись з тими, кого ще не встигла заарештувати таємна поліція.

(Елізабет, його дружина, коли він не міг подзвонити їй із Санто-Домінго, бо телефонний зв’язок було перервано під час американських бомбардувань, влаштувала скандал: «Ти брудний бабник, валявся в однієї з своїх проституток!» Він ніколи не ображався на неї так, як тоді; йшла війна, які там проститутки, і чому саме проститутками мають бути ті, з ким зводило його життя?! Тоді він не знав, що в неї уже три роки продовжується роман з його знайомим; дізнався набагато пізніше; подивувався вкотре зі своєї довірливості й характеру дружини: ну, живеш з іншим, любиш його, то навіщо допікати мене без ніякого приводу, просто так, через давню зачаєну неприязнь?! Взагалі Елізабет була дивна людина, всі її вчинки визначали ворожки й жерці чорної магії, їхні слова для неї закон. А ще, будучи занадто типовою німкенею, вона схилялася перед видимим проявом авторитету, чи то перед думкою, висловленою в товаристві, чи перед силою.)

… Верньє розумів, що ситуація в Гаривасі небезпечна, удару буде завдано саме Санчесу, це він добре збагнув після загибелі Граціо; Верньє уявляв собі, як це повинно відбутися, але нічим не міг допомогти молодому полковникові, якого покохала Марі; дівчинка — складна людина; як кожен справжній талант, вона й розумна, і безпосередня, а як жінка — нема в неї ніякого атакуючого начала, вона добра від народження.

Верньє домовився з мадрідським щотижневиком, що там надрукують його нарис про трагедію Домініканської Республіки, написаний на сенсаційних, нікому не відомих матеріалах, давши — від редакційної колегії, не від нього — вставку, мовляв, усе, що зараз діється в Гаривасі, дуже схоже на те, що сталося в Санто-Домінго.

Іспанці, особливо після смерті Франко, набирали авторитету в Латинській Америці; демократичний експеримент короля був на догоду «поміркованим» за океаном; жандармські методи ЦРУ викликали в країні негативну реакцію; навіть путч Піночета, ще в часи фаланги, але вже перед її кінцем, громадськість сприйняла як загальне іспанське горе; через те доля Гаривасу не могла не тривожити «альма матер» Латинської Америки.

А тривожитись було чого…

Так само як і в Домініканській Республіці, де ЦРУ санкціонувало усунення фанатика й садиста Трухільйо, який компрометував Білий дім своєю дружбою, в Гаривасі знищили диктатора, схожого як дві краплі води на «корумпованого христопродавця» Трухільйо.