Перелякана служниця схопилась за голову і швидко відповіла:

— Лялька розбилась, пане суддя…

— Ваша лялька, та, що була у пані Кшешовської?

— Та…

— Ну, гаразд, то розбилася ж тільки голова, а де решта?

— На горищі, пане суддя… Ой, що мені буде!

— Нічого вам не буде; гірше було б, якби ви не сказали правди. А ви, пані баронесо, чуєте, що сталося з вашою лялькою?

Баронеса низько схилила голову і схрестила на грудях руки, немов мучениця.

Суддя почав писати. Чоловік, що сидів у другому ряду (мабуть, той торговець рублями та качалками), звернувся до дами з червоним обличчям:

— А що, вкрала та дама? Бачите, як вам утерли носа! Ага?

— Аби личко гарне, то й від тюрми відкрутиться, — , промовила червона дама до своєї сусідки.

— А от ви не відкрутитесь, — пробурчав басовитий голос.

— Дурень!

— Сама дурепа!

— Тихо! — крикнув суддя.

Нам сказано було встати, і ми почули вирок, який цілком виправдував пані Ставську.

— А тепер, — сказав суддя пані Ставській, коли закінчив читати, — ви можете подати скаргу за наклеп.

Він вийшов у зал, потиснув руку пані Ставській і додав:

— Мені дуже прикро, що я мусив вас судити, і дуже приємно, що можу вас поздоровити.

Баронеса Кшешовська впала в істерику, а червонопика тітка мовила до своєї сусідки:

— На гарненьке личко й суддя ласий… Але що воно буде на страшному суді!.. — зітхнула вона.

— Холера! Богохульниця!.. — буркнув мужчина позад неї.

Ми почали виходити. Вокульський подав руку пані Ставській і пішов з нею попереду, а я обережно повів брудними сходами пані Місевичову.

— От бачите, я ж казала, що так буде, — запевняла мене стара дама, — а ви все не вірили…

— Я не вірив?

— Еге ж, ви ходили, немов з глини зліплений… Ісусе!

Маріє!.. А то що таке?..

Останній вигук стосувався немічного студента, який разом з своїм товаришем чекав коло воріт, мабуть, баронесу Кшешовську і, гадаючи, що то вона, удав мерця перед пані Місевичовою!.. Він одразу помітив свою помилку й так засоромився, що побіг уперед.

— Паткевич!.. Зачекай, уже йде… — гукнув пан Малеський.

— Хай тобі. чорт! — розсердився Паткевич. — Завжди ти мене компрометуєш.

Проте, почувши гомін у воротях, він повернувся і ще раз удав мерця… перед Вірським!..

Це вже остаточно збентежило студентів, вони посварились і пішли додому нарізно — кожен протилежним боком вулиці.

Та коли ми випередили їх на візниках, вони знову йшли разом і дуже галантно вклонились нам.

Тепер мені зрозуміло, чого я так докладно описував справу пані Ставської. А ось чому…

На світі є багато маловірів, та я й сам інколи стаю таким, і мене обсідають сумніви в існуванні провидіння божого. Частенько також, коли погано йдуть політичні справи або коли бачу страждання злидарів і тріумф мерзотників (якщо можна вжити такий вираз), я не раз думаю: «Старий дурню, Ігнаце Жецький! Ти думаєш, що династія Наполеонів знову повернеться на трон, що Вокульський вчинить щось надзвичайне, бо здібний, і буде щасливий, тому що чесний?! Ти гадаєш, дурню заплішений, що коли негідникам живеться добре, а чесним людям погано, то кінець кінцем злі будуть покарані, а добрі прославлені?.. Отак ти собі уявляєш? Ну, то й дурний, що так уявляєш! Нема на світі ніякого порядку, ніякої справедливості, тільки нещадна боротьба. Коли в цій боротьбі перемагають добрі, то буває добре, коли перемагають злі — буває зле. Але щоб існувала якась надприродна сила, яка допомагає тільки добрим, про це навіть і не думай. Люди — як те гнане вітром сухе листя: кине його на траву — лежить на траві, кине в болото — лежить у болоті…»

Так я не раз думав у хвилини зневіри, але процес пані Ставської привів мене до зовсім протилежних висновків — до віри в те, що добрі люди рано чи пізно діждуться справедливості.

Будемо міркувати так… Пані Ставська — надзвичайно благородна жінка, отже, вона повинна бути щаслива; Стах — людина найвищих доброчинностей, отже, й він повинен бути щасливий. Тим часом Стах завжди роздратований і сумний (часом мені, дивлячись на нього, аж плакати хочеться!), а пані Ставській вчинили позов про крадіжку… Де ж та справедливість, що нагороджує добрих?..

Зараз побачиш її, маловірний! А щоб краще переконатись, що на цім світі існує порядок, записую такі пророцтва: По-перше, пані Ставська вийде заміж за Вокульського і буде з ним щаслива.

По-друге, Вокульський відмовиться од своєї панни Ленцької, а одружиться з пані Стдвською і буде з нею щасливий.

По-третє, малий Люлю ще цього року стане французьким імператором під ім’ям Наполеона IV, поб’є на камуз німців і встановить в усьому світі справедливість, а це пророкував мені ще мій покійний батько, царство йому небесне!