— Знаєш, Флорцю, — сказала вона, — напівлежачи в шезлонгу, — повернувся Казик Старський і завтра має бути у нас.

— А-а-а!.. — протягла панна Флорентіна таким тоном, ніби це вже було їй відомо. — Значить, він уже не сердиться? — спитала вона значливо.

— Мабуть, ні. А втім, я не знаю… — усміхнулась панна Ізабелла. — Тітка каже, що він дуже гарний…

— І кругом у боргах… Але яке це має значення? У кого тепер немає боргів!

— Що ж би ти сказала, Флорцю, якби…

— Якби ти за нього вийшла? Звичайно, поздоровила б вас обох… Але що на це скажуть барон, маршалок, Охоцький, а особливо… Вокульський?

Панна Ізабелла раптово підхопилася з шезлонга.

— Дорога моя, чого це ти надумала говорити про того Вокульського?

— Не я надумала, — заперечила панна Флорентіна, — а пригадується мені, що ти говорила ще в квітні… нібито цей чоловік вже рік переслідує тебе поглядами, обплутує з усіх боків…

Панна Ізабелла розсміялася.

— Пам’ятаю!.. Тоді мені справді так здавалось… А тепер, коли я його взнала трохи ближче, я впевнилась, що він не належить до тих людей, яких слід боятись. Правда, він нишком обожнює мене, але обожнював би і в тому разі, якби я… вийшла заміж… Таким поклонникам, як Вокульський, досить ласкавого погляду, потиску руки…

— Ти певна?

— Цілком. Зрештою, я переконалась, що те, що мені здавалось сільцем, то лише комерційні справи. Батько позичає йому тридцять тисяч карбованців, і хто його знає, чи не були спрямовані всі його заходи саме до цієї мети?

— А якщо ні? — спитала панна Флорентіна.

— Дорога Флорцю, годі! — обурилась панна Ізабелла. — Нащо тобі неодмінно псувати мені настрій?

— Ти сама казала, що ці люди вміють терпляче ждати, заманювати в сільця, всім ризикувати й навіть ламати.

— Але не Вокульський.

— Пригадай барона.

— Барон прилюдно образив його.

— А тебе перепросив.

— Ах, Флорцю, прошу, не дратуй мене! — спалахнула панна Ізабелла. — Ти неодмінно хочеш зробити з купця демона, може, тому, що… ми так багато втратили на продажу будинку, що… батько хворий, що… Старський повернувся…

Панна Флорентіна зробила рух, наче хотіла ще щось сказати, але стрималась.

— На добраніч, Бельцю, — сказала вона. — Може, ти зараз і маєш рацію.

І вийшла.

Цілу ніч панні Ізабеллі снився Старський в ролі чоловіка, Россі — в ролі першого платонічного коханця, Охоцький — в ролі другого, а Вокульський — в ролі уповноваженого в справах. Аж о десятій ранку її розбудила панна Флорентіна і повідомила, що прийшов Шпігельман ще з якимось євреєм.

— Шпігельман?.. Ага, я й забула! Скажи йому, нехай прийде пізніше. Папа встав?

— Годину тому. Я йому казала про цих євреїв, а він просить тебе написати Вокульському…

— Про що?

— Попросити його, аби він прийшов до нас сьогодні опівдні та врегулював розрахунки з ними.

— Правда, наші гроші у Вокульського, — сказала панна Ізабелла. — Але мені незручно про це йому писати. Напиши; ти, Флорцю, від батькового імені… он на столику папір.

Панна Флорентіна сіла писати листа, а панна Ізабелла тим часом почала одягатись. Повідомлення про євреїв вплинуло на неї, як струмінь холодної води, а думка про Вокульського занепокоїла. «Виходить, ми й справді не можемо обійтись без цього чоловіка? — думала вона. — Та коли у нього наші гроші, то природно, що він має сплачувати й наші борги…»

— Попроси його, щоб він приїхав якнайшвидше… Бо якби тих противних євреїв застав у нас Старський…

— Знає він їх давніше, ніж ми, — прошепотіла Флора.

— В усякому разі, це було б жахливо. Ти не знаєш, яким тоном говорив зі мною вчора отой… отой…

— Шпігельман, — підказала панна Флорентіна. — О, то зухвалий єврей…

Вона запечатала листа і вийшла з ним у передпокій, щоб випровадити євреїв, які там сиділи. Панна Ізабелла стала навколішки перед маленькою алебастровою статуєю матері божої й почала молитися, щоб посильний застав Вокульського вдома і щоб Старський не зустрівся з євреями.

Алебастрова матір божа зважила на її молитву, бо за годину, під час сніданку, Миколай подав їй аж три листи.

Один був від тітки графині. Вона повідомляла, що сьогодні між другою і третьою годиною до батька приїдуть на консиліум лікарі, а також — що Казик Старський виїжджає сьогодні надвечір, так що його візиту можна сподіватись кожної хвилини. «Пам’ятай же, дорога Бельцю, — закінчувала листа тітка, — роби так, щоб хлопець думав про тебе в дорозі й на селі ті кілька днів, поки ви не приїдете туди з батьком до мене. Я вже зробила все так, що він ні в Варшаві не бачив жодної панни, ні на селі не побачить жодної іншої жінки, крім тебе, душко. Хіба що побачить свою шановну бабусю Заславську та її мало цікавих онучок».