— Їм немає ціни?

— Атож, вони безцінні.

— Вони дорожчі за гідність, честь і кохання?

— Вони дорожчі за все. Від цього можна з’їхати з глузду.

— І на них можна купити справжнє кохання жінки або чоловіка?

— На них можна купити увесь світ!

— Ой, леле! — сказала Королева. — Ось ти чоловік, ти знав жінок. Невже за ці камінчики можна купити жінку?

— Від часу створення світу за них купували і продавали жінок. І заради них жінки самі продавали себе.

— А можна за них купити серце твого доброго друга Френка?

Тільки тепер Торес уперше подивився на неї, кивнув і щось промурмотав; від випитого вина і споглядання такої безлічі коштовностей очі його блукали і нестямно палали.

— Ти гадаєш, твій славний друг Френк їх так само, як і ти, цінуватиме?

Торес мовчки кивнув.

— І всі люди так їх цінують?

Торес знову багатозначно кивнув.

Королева розсміялася сріблястим сміхом, у якому звучало презирство. Вона схилилася і зачерпнула пригорщу коштовних самоцвітів.

— Ходімо, — наказала вона. — Я покажу тобі, як я їх ціную.

Вона провела його через кімнату і вийшла разом з ним на галерею, споруджену над водою. Галерея оперізувала будинок із трьох боків, четвертий прилягав до скелі. Біля її підніжжя пінився вир. Торес подумав, що тут, очевидно, і знаходиться той отвір, через який вода витікає з озера, як це і підозрювали Моргани. А Королева, піддражнюючи його, жбурнула самоцвіти у вир.

— Ось як я їх ціную! — сказала вона.

Торесу забило дух, а побачивши таке марнотратство, він відразу ж протверезів.

— І вони вже ніколи не повернуться до мене! — зі сміхом продовжувала вона. — Звідти ніщо не повертається! Дивися!

Вона кинула у воду букетик квітів, що, покружлявши у вирі, зник з очей.

— Коли ніщо звідти не повертається, то куди ж воно зникає? — хрипким голосом запитав Торес.

Королева знизала плечима, але Торес зрозумів, що їй відома таємниця виру.

— Не одна людина пішла цим шляхом, — задумливо сказала вона. — І жоден з них не повернувся. Моя мати теж пішла цією дорогою: її кинули у вир, коли вона вмерла. Я була тоді ще зовсім дитиною. — Раптом вона отямилась: — А тепер, людино в шоломі, іди! Перекажи, що бачив, своєму пану, я хочу сказати: твоєму другу. Розкажи йому, яке в мене придане. І коли він хоч наполовину любить ці камінчики, так як ти, то хай руки його швидше обіймуть мене. А я залишуся тут і помрію, поки він прийде. Я можу без кінця милуватися виром.

Отримавши наказ залишити Королеву, Торес увійшов у спальню, але відразу навшпиньках повернувся до дверей. Він побачив, що Королева опустилася на поміст і, підперши голову рукою, пильно задивилася у вир. Тоді Торес майнув до скрині, підняв віко, схопив повну пригорщу каменів і сховав їх у кишеню. Але перш ніж він устиг знову занурити руку в скриню, за спиною його почувся ущипливий сміх Королеви.

Страх і лють спонукали його кинутися на неї. Вона вискочила на галерею — Торес за нею, але в ту мить, коли, здавалося, він готовий був схопити її, вона раптом витягла кинджал.

— Злодій, — спокійно сказала вона. — Безсовісний злодій. А доля всіх злодіїв у нашій долині — смерть. Я зараз покличу своїх списоносців і звелю вкинути тебе у вир.

Такий несподіваний поворот подій додав Торесу спритності. Глянувши у вир, він перелякано скрикнув, ніби побачив там щось жахливе, упав на одне коліно і закрив руками скривлене зі страху обличчя. Королева повернула голову, щоб подивитися, що його так налякало. На це й чекав Торес. Він, наче тиф, стрибнув на неї, схопив за руки і вирвав кинджал.

Витираючи з лиця піт, він переривчасто дихав, ще не прийшовши до тями. А Королева зацікавлено і сміливо дивилася на нього.

— Ти нечиста сила, — люто просичав він, усе ще тремтячи, — відьма, що не цурається ні пітьми, ні чортовиння! Проте ти жінка, породжена жінкою, а отже, смертна. Тому я надаю тобі право вибору: або ти будеш кинута у вир і загинеш, або…

— Або що? — перепитала вона.

— Або… — Він помовчав, облизав пересохлі губи і випалив: — Ні! Клянуся Божого Матір’ю, я не боюся! Або ти одружишся зі мною сьогодні ж! Вибирай!

— Ти хочеш одружитися зі мною задля мене чи заради скарбів?

— Заради скарбів, — зухвало зізнався він.

— Але в Книзі Життя написано, що я поберуся з Френком, — заперечила вона.

— Ну то й що? Ми перепишемо цю сторінку!

— Хіба ж це можливо? — розсміялася вона.

— Тоді я доведу, що ти смертна, і кину тебе у вир, як ти кинула квіти.

Цієї миті Торес був безстрашний, бо давнє міцне вино розпалювало його кров і. мозок, а ще він вважав себе господарем становища. До того ж, як справжній латиноамериканець, він не міг не насолоджуватися такою сценою, де в нього була можливість похизуватися і дати волю своєму красномовству.