–  Нема різниці!

–  Пане полковнику, Ви маєте знати, чи правда це, чи ні, що говорять по европейських столицях ніби існують дуже таємні протоколи міністрів закордонних справ Московщини та Речі Посполитої щодо розділу нашої Неньки-України між поляками та москалями - по Дніпру. Ніби Правобережна залишається за Польщею, а Лівобережна Україна вкупі з Слобожанщиною, Запоріжжям та Кримом ніби відійде до Москви. У своєму ієзуїтстві вони зайшли так далеко, що мало того, що не спитали з цього приводу думку великого українського народу, а й вже поділили ще не завойований Крим. Якою буде на це відповідь справжнього українського патріота?

–  Меч!

–  Радісно чути це, пане полковнику, з уст сильного духом і тілом українського офіцера, а після цих Ваших, проникнутих чистим полум’ям світлого українського патріотизму, слів поговоримо трохи на теми геополітики. У нашій розмові ми згадали про Крим, союзну нам державу, як Ви думаєте, якщо Україна і Крим не виступлять сильним блоком проти північного аґресора і Московське царство завоює спочатку Україну, а потім і Крим, чи не стане це катастрофою для обох наших держав? Чи не стане Україна колонією Московщини і втрачатиме поволі рештки суверенітету, мову, національну самоідентифікацію, а Крим ще більше - його перетворять у пересічну губернію, а населення взагалі виселять на Самаркандщину та Хорезмію?

–  Можливо.

–  Пане полковнику, як Ви дивитесь на те, аби ми трохи вдались до футурологічних фантазій (пан Гуляницький радісно посміхається.
– Авт. С.) і поміркували трохи над тим, що чекає нашу рідну Україну в разі перемоги над супостатом і набуття повної державної незалежності. Якщо ми розіб’ємо під Конотопом московське військо, укладемо союз з Польщею, мир - з Кримом, чи не повстануть противники союзу з Польщею проти ясновельможного гетьмана пана Виговського і чи не буде знову кинута Україна під ноги Москви?

–  Буде!

–  А якщо ясновельможний гетьман Виговський розжене опозицію, ввійде в силу і набуде одноосібної влади, згодом стане військовим диктатором України, залізною рукою підкорить собі Запоріжжя, розірве Гадяцьку угоду з поляками і розширить кордони України аж до Сяну на заході і до Дону на сході, завоює Крим і включить цей півострів у склад України на правах автономії, поширить свій вплив на Литву і Молдову, чи не стане тоді Українська імперія супердержавою?

–  Стане!

–  Пане полковнику, мій синьоокий, тьху, що це я пишу, словом, пане коменданте, я дуже радий, що наші погляди на геополітику цілком співпадають, але повернімось до нашої війни. Щойно ми з Вами відбили чергову атаку московського супостата, скажіть, будь ласка, що буде, коли дурні москалі знову підуть на приступ Конотопської твердині. Дадім отпор захватчікам?

–  Даді-і-і-м!

–  Пане полковнику, наші північні сусіди дуже люблять хизуватися таким модним терміном, як інтернаціоналізм.

–  Як, як (перебив мене полковник Гуляницький) - іnterregnum, коли старий король вмер, а нового ще не обрали?

–  Ні, пане полковнику, я маю на увазі так званий інтернаціоналізм, це коли турчин дружить з ляхом, а українець, скажімо, з москалем…

–  Тьху! Перепрошую пана писаку.

–  То нічого, пане полковнику, але наш теперішній супротивник по бойовищу стверджує, що всі народи ніби одна родина, але він, московський нарід, кажуть, старший брат.

–  Lupus іnsatіabіlіs!

–  Що, пане полковнику, я не дуже добре знаю англійську.

–  Вовк ненажерливий, кажу.

–  Звичайно, пане полковнику! Ненажерливий хижий вовк! Скажіть, будь ласка, якщо окупант приходить на чужу землю, вогнем і сокирою плюндрує квітучу землю, грабує садиби, маєтки та храми Господні, хоче панувати над людьми і встановлює свої дикунські порядки, а йому на його кривавім путі стає звитяжне воїнство, якому цілком безкорисливо допомагають своїми залізними полками сусіди - вільні ляхи та свободолюбні татари, а також православні молдовани і серби та благочестиві німці, то я Вас питаю, пане полковнику, це інтернаціоналізм чи ні?

–  Господь його знає, писарю.

–  Пане полковнику, облога Конотопа московськими ордами може тривати ще не один день, не один тиждень, та й не один місяць, ніхто не має сумніву у високій звитязі та залізній доблесті української зброї, але нашим читачам цікаво було би дізнатись, скільки припасів ще є у обложеному Конотопі, скільки ядер, скільки бочок пороху?…

–  Що?! Чортів сину, хто тебе послав?!

…

Наша розмова з командантом обложеного Конотопу полковником Григорієм Гуляницьким продовжилась після невеликої паузи.

–  Пане полковнику, московські ідеологи як з числа Боярської Думи, так і з адміністрації царя трактують ці нинішні бойові дії не як повноцінну війну між двома суверенними державами, де є з одного боку аґресор, в нашому випадку Московське царство, з іншого - жертва аґресії - Українська Держава, отож для нас це є вітчизняна визвольна війна, а для москалів - несправедлива, загарбницька, тож там ті ідеологи хочуть подати все це, як війну громадянську…

–  Bellum cіvіle?

–  Отож, пане полковнику, це, мабуть, у Парижі Ви так добре опанували французьку мову, але скажіть, хіба не фарисеї ці ідеологи з Кремля, які підмінюють поняття і віроломний напад Московщини на нашу вільну Україну подають, як громадянську братовбивчу війну?