В числі останніх був і Нонг. Він запалився справою, втратив свою сором'язливість, у нього навіть з'явилося невідоме доти красномовство.

— Там, на півдні, у Бантамі, — сказав він, — є багато зброї, є навіть наше добре військо. Я сам бачив. Воно вирішить нашу долю. Ходімо назустріч, підготуємо по дорозі йому допомогу.

І він розказав про, все те, що бачив, про події, в яких брав участь. Товариші, почувши, що цей тихий хлопець мав відношення до таких подій і осіб, пройнялись пошаною до нього. Тимчасом почало розвиднюватись. Проступили на горизонті гори. Потім блиснули їх вершини.

В цей час прибігли з Батавії два товариші і повідомили, що пошту захопили солдати; сорок дев'ять повстанців, які були там, потрапили в полон… Роз'єднані групи відстрілюються в різних кінцях міста. Не можна сподіватися, щоб їм тепер вдалося досягти будь-якого значного успіху без сторонньої допомоги. А чи можна сподіватись на цю допомогу?

— У районі Батавії збройної сили у нас більше нема, — сказав Гуран.

— Значить, треба залишити Батавію, — підхопив Нонг, — і просуватися на південь, де збереться велика збройна сила.

З цим усі були змушені погодитись. Перед походом вирішили відійти вбік і години зо дві відпочити.

Через годину в загін привели голландську сім'ю, яка тікала в Батавію з свого маєтку.

Поважний мінгер, товста мефрау [24] і двоє дітей восьми-десяти років тремтіли, чекаючи смерті.

— Беріть усе, тільки не вбивайте, — просив голландець.

— Своє добро ми й самі візьмемо, — відповіли йому. — А вбивати вас немає рації. Ідіть собі по рейках у Батавію.

Сім'я посунула, боязко озираючись на всі боки, а повстанцям, крім різних речей, лишилося двоє коней і револьвер.

Незабаром помітили, що з Батавії йде поїзд. Він зупинився біля зруйнованої ділянки, і з вагонів висипали солдати. Загін вирішив відійти далі. Повстанців зустрічали всюди як братів, а солдати ззаду ні від кого не могли довідатись, що попереду них є загін. Але підійшла голландська сім'я і сказала, що їх пограбували озброєні люди.

Частина солдатів лишилася лагодити дорогу і телеграф, а чоловік тридцять вирушили вперед.

Дорогою голландський офіцер відшмагав нагаєм кількох яванців, у тому числі і жінок, але ніхто «не бачив» ніякого загону.

Зате загін одержував звістки про кожний крок ворога. Опівдні Гуран вирішив «зустріти» ворога. В загоні налічувалось уже тридцять чоловік, та й населення, хоч і беззбройне, могло допомогти.

Розташувалися серед хащів і почали чекати. Солдати йшли не остерігаючись. Вони не думали, що беззбройні селяни відважаться напасти на них.

Перший залп скосив чоловік десять, а решта — в тому числі й офіцер — одразу кинулись тікати. Відбігши трохи, вони почали відстрілюватись. Під час перестрілки втратили ще трьох чоловік. Гнатися далі повстанці не хотіли, бо солдати відступали туди, де їхні товариші лагодили залізницю.

За одного свого пораненого повстанці взяли п'ятнадцять гвинтівок. Але важливішими, ніж гвинтівки, були чутки про «велику перемогу», які полетіли від кампонга до кампонга, підносячи дух народу.

Години за три ззаду почулося тупотіння, і серед куряви несподівано виникло чоловік сорок вершників. Ховатися було вже пізно. Доводилось починати бій. Кавалеристи злізли з коней. Повстанці розсипались, і почалася перестрілка.

Обидві сторони, сховавшись за деревами, не дуже дошкуляли одна одній. Час минав, а наслідків не було ніяких. Потім повстанці помітили, що двоє солдатів сіли на коней і галопом поїхали назад.

— Помчали по допомогу, — сказав Гуран. — Це нам не з руки. Треба було б відірватись од них.

— Але як тут відірвешся, коли вони на конях і мають можливість весь час висіти над головою, — зазначив другий товариш.

— Хай тоді чоловік десять з наших спробує зайти їм у тил і напасти на коней, — запропонував Нонг.

Пропозиція була слушною. Зараз же десять чоловік на чолі з Нонгом пішли назад, а решта посилила стрілянину.

За півкілометра від місця бою був кампонг. Нонг попрямував туди. Село здавалося безлюдним, жодного чоловіка не знайшли в ньому. Порожні халупи тулилися між дерев, як халупа Нонга в його кампонгу.

Але через деякий час із хащів один по одному почали з'являтися люди. Незабаром їх зібралося чоловік п'ятдесят.

Недовго довелося вмовляти їх, щоб вони допомогли.

Зараз же шістдесят чоловік звернули вбік і зникли в заростях. Нічого й казати, що місцеві жителі по добре відомих їм стежках швидко вийшли в тил кавалеристам. Недалеко від дороги стояло сорок коней, а біля них вісім чоловік. Попереду чулася стрілянина.

Вартові навіть вистрілити не встигли, як були оточені повстанцями. Коней погнали вбік, солдатів зв'язали; затріскотіло вісімнадцять гвинтівок, і повстанці з тилу кинулися в атаку. Радісними вигуками зустріли товариші підмогу, а солдати побігли хто куди.