— Буде буря! — загомоніли в човні. — Чи варто від'їжджати від берега? Невідомо ще, яке лихо гірше.

З цим усі були згодні і вже попрямували були до берега, як серед тиші почулися далекі звуки — та-та-та-та… Це торохтів мотор. А через деякий час на блискучій поверхні води помітили маленьку цяточку.

— Берися за невід, хай думають, що рибалки! — крикнув один з товаришів.

— Не допоможе, — сказав Рейс. — Моторний човен марно в море не вийде: вони їдуть до нас з певною метою. Треба готуватися до бою.

— Скільки їх там може бути? — старався розглядіти Салул.

— У всякому разі не більше як вісім чоловік, — відповів Гейс.

Катер наближався. Незабаром помітили військових з гвинтівками. Справа була ясна.

— Поставимо човен носом до них, щоб ціль була менша, — наказав Гейс.

— І покладемо спереду жмутом наш невід, — додав Салул.

Катер під'їхав ближче і зупинився. Тепер з'ясувалося, що в ньому було навіть десять чоловік. Становище ставало серйознішим, ніж думали раніше.

— Іменем закону ви арештовані! — крикнув звідти молоденький голландський прикордонник. — Руки вгору!

— Нічого не зробиш, — відповіли з човна, — вгору, то вгору.

Руки справді піднялися вгору — і дали залп. Почалася перестрілка. Один чоловік на катері впав убитий, двоє легко поранені. А на човні поки що втрат не було: кулі або застрявали в снастях, або вилітали звідти зовсім послаблені.

На катері, помітили незручність свого становища, від'їхали назад і почали заходити збоку.

— Завертайте! — крикнув Гейс, але незграбний рибальський човен на веслах не міг рівнятися з катером.

Тоді жмут снастей перетягли до краю і заховалися за ним.

— Зірвати парус! — крикнув Салул і кинувся до нього з ножем. За мить другий жмут приєднали до першого.

Знову почалася стрілянина. Через деякий час боки човна засвітилися, наче решето, але люди одержали лише кілька подряпин. Були дірки і в бортах катера, проте значно менші, бо сам він був менший і проти нього було всього чотири гвинтівки, а там дев'ять. Правда, скоро ще одна гвинтівка вийшла з ладу, але все ж таки їх лишалося вісім проти чотирьох.

На катері, видно, зрозуміли, що ворог обороняє себе жмутами паруса та снасті, і обійшли човен з другого боку. Тоді і повстанці перетягли свою заслону на другий бік.

Безпосереднього лиха ще не було, але становище наших героїв було неприємне. Катер маневрував як хотів: то віддалявся, то наближався, заходив то з одного, то з другого боку, а незграбний човен не мав ніякої ініціативи і міг лише оборонятися залежно від рухів ворога.

— Це може тривати без кінця! — злився Гейс. — Так вони можуть взяти нас з мором. Давайте цілитися нижче ватерлінії: у нашому становищі дірка внизу катера буде не менш корисна, ніж у голові ворога.

І з цієї хвилини вся увага товаришів скерувалася на те, щоб пробити дірку під водою. Але зробити це було нелегко. Чимало куль відскакувало і стрибало далі по воді. Однак через деякий час були помітні і наслідки. На катері почалася метушня. Потім стало видно, як звідти почали виливати воду. Через те що в катері була підлога, не можна було помітити дірок під нею одразу. Побачили тільки тоді, коли вода почала пробиватися наверх. А тоді і знайти їх важко, щоб заткнути. Щоб полагодити аварію, катер від'їхав далі і спокійно почав свій ремонт.

— Є перепочинок, — сказав Салул, — а використати його не можна: не маємо можливості ні напасти на них, ні втекти. Давайте хоч просунемося на всяк випадок ближче до берега. Тепер уже берег для нас більш жаданий, — ніж море.

Одні почали затикати дірки, інші взялися за весла. Так минуло з півгодини.

А потім знову загуркотів мотор, і стрілянина почалася знову…

Захоплені своєю справою, обидві сторони зовсім забули про третю силу, яка пильнувала час, щоб втрутитися в боротьбу. Помітили лише тоді, коли загримів грім і почалася гроза. Явище було настільки цікаве і страшне, що люди мимохіть припинили стрілянину.

Половина небокраю була охоплена чорними хмарами, які клубочилися, наче дим. У цьому чорному хаосі безупинно спалахувала блискавка. Від хмар, ніби запона, спускалась на море сіра дощова стіна, а під нею пінилося і біліло море, ніби сніжне поле.

А в цей же час з другого боку море спокійно ніжилося під сонцем, не думаючи про те, що його чекає.

Стіна швидко наближалася. Попереду, ніби розвідники, мчала отара «баранчиків» [22] .

Ще хвилина — і велетенська хвиля поглинула обидва човни…