І він зі смаком, поволі почав тягнути з своєї склянки. Нонг трохи відпив, а решту, скориставшись з моменту, непомітно вилив під стіл.

— От і добре! — похвалив Като, не помітивши цього. — Коли хочеш мати успіх у житті, треба вміти пить. Хто вміє пити, той уміє жити. Скільки у мене було товаришів, які не вміли ні того, ні цього. Вони тепер десь марно страждають, а я, як бачиш, живу і тобі бажаю так жити. Признавайся: ти, мабуть, зацікавився, чого це я виявляю до тебе прихильність, і, мабуть, не віриш мені, га?

— Правду кажучи, я нічого ще не думав. Бачу, добра людина — і все, — відповів Нонг з простакуватим виглядом.

— Звісно, добра. І зараз ти в цьому переконаєшся.

Като нахилився ближче і тихо запитав:

— Скажи, який вигляд у того другого туана, якого ти бачив у Бантамі?

«Починається!» подумав Нонг і весь напружився.

— Та я ж казав уже, — відповів він голосно. — Досить високий, років під тридцять п'ять чи більше, з чорним волоссям і бородою.

Здається, Като не помітив, що Нонг накинув тепер років з п'ять.

— Чорний? — знову спитав Като.

— Так. Що ж тут дивного?

— А які з ним були люди?

— Знову ж я казав: кілька провідників, слуг.

— А що він там робив?

— Не знаю. Я бачив його мимохідь. Здається, полював; крім того, я одним вухом чув, що він шукає якісь плантації.

— А ти б пізнав його, якби побачив знову?

Цього разу Нонг задумався, як краще відповісти.

— Не знаю. Я його зовсім мало бачив, — невпевнено промовив він.

— Ну то я тобі відкрию секрет, чому я так цікавлюся цим паном. Ти кажеш, що він хоче знайти землю під оренду. Сам знаєш, справа це нелегка. Ну, а я саме знаю відповідну ділянку. Коли ми знайдемо цього пана і запропонуємо йому землю, то можна буде добре заробити і від нього і від того, хто здає, бо пан цей, видно, багатий і грошей не пошкодує. Заробіток поділимо на двох — от і вся справа. Тепер розумієш?

Нонг зрозумів: Като хоче використати його, щоб знайти «тих». І придумав непоганий план. Ну що ж? Буде краще, коли Нонг весь час буде поруч з цим шпигом, щоб попередити «тих». За таких умов знайдеться випадок і назавжди позбутися його.

— Це було б дуже добре! — ніби радісно відповів Нонг.

— І це в значній мірі залежить від тебе. Ми б поїхали разом. Якби ти міг пізнати його, особливо, якби ти хоч приблизно міг знати, де його шукати, тоді ми швидко зробили б свою справу.

Нонг якось чув тоді в лісі, що хтось там збирається їхати в Суракарту. Але сказати про це шпигу він побоявся, бо той може кинути Нонга і поїхати сам. Тоді Нонг стане злочинцем, зрадником.

— Цього не знаю, — відповів він, подумавши.

— А ти краще подумай: може, щось чув? Хоч приблизно. Тобі ж краще буде.

Крики і суперечка серед матросів визволила Нонга од відповіді. Всі підхопилися: у кутку заблищали ножі, револьвери. Але зараз же з'явилась поліція і припинила сварку. Видно, поліція тут була завжди напоготові.

Після того Като зацікавився іншим. У вікно він побачив, що на набережній, проти таверни, виносили з корабля труну. Група китайців зустрічала її, всі плакали, голосили. За труною з сумним виглядом сходив з корабля китаєць, який, очевидно, привіз небіжчика.

— Цянь-Фу?! — пізнав його Като і дуже здивувався.

Китайці надзвичайно шанують свою батьківщину. Де б китаєць не був, він ніколи не втрачає з нею зв'язок. Завжди він прагне повернутись додому. І коли помирає, то просить, щоб труп його перевезли і поховали на батьківщині. Зрозуміло, таке бажання можуть виконати лише багаті китайці, але загалом на всьому світі таких набирається чимало, тому подорож китайських мерців є досить звичайною справою.

З часом цей звичай почали застосовувати навіть до тих покійників-китайців, які народилися не в Китаї, а на чужині. Тому привезення померлого китайця на Яву було нерідким явищем.

Але Като, очевидно, зацікавився не цим.

— Ходімо! — торкнув він за руку Нонга і вибіг з таверни.

Підійшовши до процесії, Като звернувся до однієї жінки, яка надто вже старанно виявляла розпач.

— Кого везете?

— Ой-ой-ой! Батько, батько повертається в такому вигляді! — відповіла вона крізь сльози.