Іштван машинально скорився їй. Естер розстебнула йому сорочку, роззула хлопця.

Іштван лежав з заплющеними очима, на його чолі іскрилися великі краплі поту…

Естер нащупала пульс юнака. Серце билося нерівно. «Треба викликати Голуба, — вирішила дівчина. — Так чи інакше, потрібна медична допомога… У Голуба, певно, знайдеться якийсь заспокійливий засіб».

Пізно ввечері професор сидів за письмовим столом. Задзвонив телефон.

«Хто б це міг бути?» — майнула думка.

— Алло! — гукнув він у трубку недружелюбно. — Хто говорить? А, це ви, Естер! — обличчя професора посвітліло. — Що? Що ви кажете? Краснай?! Не жартуєте?.. Зараз же йду. — Руки старого вченого тремтіли, коли він клав трубку.

— Магдо! — гукнув він.

У дверях з'явилася дружина професора.

— Негайно виклич таксі… Потім усе поясню… Приготуй мені пальто… я тим часом візьму медикаменти…

Жінка більше нічого не питала. Голуб швидко пройшов у лабораторію. Незабаром повернувся з маленькою лікарською сумкою в руці.

Пані Магда вже чекала його, тримаючи напоготові пальто і шарф.

— Відлупцюю його, — бурчав собі Голуб під ніс. — Їй-богу, відлупцюю…

— Кого? — здивовано спитала пані Магда.

— Отого шмаркача… Негідного хлопчиська… — сказав Голуб, одягаючись.

— Він знайшовся?.. — схвильовано спитала пані Магда.

— Так… Шибеник!..

— Слава богу, — зітхнула жінка.

Перед ворітьми загуділа машина.

Тим часом Іштван заснув неспокійним сном. Він перевертався на ліжку, час від часу щось вигукуючи. Пальці його судорожно стискалися в кулак. Він розмахував рукою, напружував тіло, ніби силкувався підняти щось важке. Іноді викрикував окремі слова:

— Ні!.. Ні! Ні! Отче Пал… Ану, підходьте… Негідники!

Естер безпорадно споглядала муки юнака. Хотіла чимось допомогти, але не знала як.

Вона підсіла до нього на диван, взяла за руки і почала заспокоювати. Естер знала, що Іштван не чує її, та все ж лагідно промовляла до нього, наче сподівалась, що її слова можуть втихомирити його розтривожену душу.

— Іштване!.. Це я, Естер… Чуєш, любий? Усе буде гаразд… Я знаю, що все владнається, я так хочу, щоб нічого з тобою не сталося. Іштване…

Дівчина говорила з ним без упину, так, як колись у дитинстві розмовляла з своєю лялькою, коли всі дорослі були на полі, а вона сама лишалася вдома. Тоді Естер говорила тому, що боялася залишитись на самоті, підбадьорювала себе своїм голосом. Тепер Естер теж боялась. Адже нічого ще не скінчилось, усі труднощі попереду… Ця велика, безпорадна дитина вчинила жахливий злочин, що страшним тягарем ліг їй на душу. А за злочином прийде кара… Але мусить бути покараний і той, хто втягнув його в злочин… Хіба може Іштван сподіватися на прощення? Її обов'язок — негайно повідомити Челеї. Адже Челеї одного разу вже допоміг хлопцеві, йому можна довіряти. Чому ж вона вагається? Потім, пізніше. Важливо, що Іштван тут…

Прийшов Голуб. У передпокої він похапцем повісив пальто і капелюх.

— Де Іштван? — схвильовано спитав професор.

— Лежить на дивані, — відповіла дівчина.

— Ходім, — кинув професор і, взявши лікарську сумку, рушив до кімнати.

Олайош сидів, прив'язаний за руки і ноги до крісла. Напроти нього в іншому кріслі вмостився Фреді.

Гейза, ще прямуючи до машини, бачив, що у «Гумбері» сидить старший лейтенант Барді. Отже, за ними стежили. Це повернуло впевненість, що друзі врятують, але хвилювання він все ж таки не зміг подолати.

Олайош був людиною безжурної вдачі. Усмішка не зникала з його вуст навіть тоді, коли щось тривожило його. Він всміхнувся й тепер, глянувши на Фреді і молодика в спортивному піджаку, який сидів поруч.

— Шановний капітане Шош, — озвався Фреді. — Якщо я правильно зрозумів вас, ви не маєте наміру назвати своє справжнє прізвище…

— Ви певні, що в мене є ще й інше прізвище? — всміхнувся Олайош.

— Не кривляйтесь! Невже ви не розумієте, у якому становищі опинилися?

— О, ні! Це мені цілком ясно. Ви викрали офіцера народної армії. А за це відповідні органи навряд чи похвалять вас…

— Я вже сказав: перестаньте жартувати. Ви ніколи не були офіцером народної армії. Справу з телефоном, ви, треба сказати, обіграли непогано. За тим номером якась дама справді відкликалася від імені міністерства, але мушу зауважити, що в довідковому бюро цей номер не знають.

— Значить, вас підвели…

— Не мудруйте! — з нетерпінням обірвав його Фреді.