— Запалюйте вогні! Місто у наших руках.

— Влада може йти у відпустку!

— Ура!

— Отаману — ура-а-а!

— Даєш нову форму влади!

— Смерть ментам та сукам!

— Ура-а-а!

Кілька людей, озброєних камінням та палицями, увірвалися до будинку мера.

Капітальний особняк у сталінському стилі — верх палладіанства — збурював в цих хлопців бажання грабувати не один місяць, і от настав їхній зоряний час.

У просторій незатишній вітальні їх зустріла навдивовижу вродлива жінка.

— Хто ви такі? — запитала перелякана дружина мера, Анна Казимирівна, полька за походженням.

— Ми — нова влада! — закричали вони і накинулися на польку.

— Hi! — верещала вона.

— Да! — кричали мародери і з захватом трощили фамільний посуд та дорогі меблі.

Двоє юнаків ґвалтували польку.

— Заткни їй рота!

— Мовчи, суко!

— А-а-а-а!

— Ги-ги!

— Давай, там глянь — у них десь мають бути бабки!

— Я все віддам, усе! — кричала дружина мера. — У роялі, у роялі пакунки з грішми. Тільки не бийте, не бийте!

— Ця сука на пластичні операції вбухала більше, ніж коштує цей будинок, — гарчав один. — Давайте підрихтуємо їй марафет, — і він дістав розкладного ножика.

— Приходить до хати мурло волохате, — підспівував він, обрізаючи жінці щоки. — Я з'їм твою маму, я з'їм твого тата, а потім за тебе візьмусь!

— А-а-а!

— Рученьки — чик-чик, ніженьки — чик-чик, лагі-і-ідні очі!
– і ніж забрав у польці зір.

— О-па! — крикнув хлопець, усипаний вуграми. — Та тут стільки бабла!

— Усе бери!

— Беру. А ти прикінчи цю лахудру.

Упоравшись із жінкою, вони вискочили на вулицю, де вже палали магазини, ларки, автомобілі й поодинокі люди.

Ватажок розбійників стояв посеред площі, на тій самій трибуні, й вигукував беззмістовні гасла.

— За наше щастя! Дави! Дави гниду! За наше щастя!

І в цю мить ударив сильний грім, небеса розверзлися, скрізь заблискотало, день перетворився на ніч і полив чорний прямовисний дощ! Такого дощу в цьому місті навіть старожили не пам'ятали. Це була справжня тропічна злива. Водяні потоки вимивали бруківку й молоді деревця. Змітаючи все на своєму шляху, вода затоплювала гаражі та підвали. Намоклі й стомлені мародери вдиралися до помешкань громадян і виносили звідти все, що можна було винести. Хтось відстрілювався, хтось захищав свої оселі звичайними кухонними ножами, але всесильній навалі протистояти не міг ніхто…

Дійшло до того, що через пограбоване мародери почали різати й відстрілювати один одного.

— Ще крові! Ще крові! — кричав ненаситний ватажок. — Знайдіть мені гомосексуалістів!

І тут усі згадали про гомосексуалістів. Ніхто і не здогадувався, що організація сексуальних меншин виїхала з міста найпершою електричкою, але це не завадило звинувачувати один одного в одностатевих зносинах.

— Ти гомік!

— Ні, ти гомік!

— Це я гомік?!

— Ну не я ж!

І це призвело до тотального безладу. Уже мало хто міг зрозуміти, що відбувається на вулицях, хто за що бореться і хто до кого яке має значення.

Одне циганча впізнало у ватажку розбійників колишнього клоуна.

— Та це ж клоун! — загукав він.

– І точно: він же тільки-но кульки роздавав, а тепер — дивіться…

— А ви знали, що всі клоуни — педерасти?

— О-па-па!

— Вали його!

— Та ви що, хлопці! — гукав ватажок. — Який з мене педераст? Так, я клоун, колишній клоун… але… хлопці, ей-ей, ну-ну, є… є…

— Ну? Хто тепер стане нашим ватажком?

— Я!

— А чого ти? Ти що, найрозумніший?

— Ну, не тобі ж бути ватажком — ти свою морду бачив?

— Бачив!

— Коротше, я буду головним, — виліз на трибуну хлопець з вуграми.

— А ти куди пнешся? — закричав інший.

— Куди треба.

— Буф! Буф! — бухкав пістолет.

— Не стріляй, це ж я.

— Вибач. Просто не лізь в отамани.

— А я хочу і лізу!

— Тоді на ще!!!

— Буф! Буф! — знову озвався пістолет.

І тут почалося масове побоїще. Під безумною навалою блискавок, вторуючи їм, виблискували леза ножів. Мелькотіли палиці, й зі свистом пролітали каменюки. Один розумник розмахував сміттєвою урною. В ангарі, під тентом з рекламою відомого безалкогольного напою, розірвалася граната. З ангара вилетіла чиясь нога у бежевому сандалі, слідом на одній нозі вискочив чоловік з рудою бородою. У руці він тримав іншу руку. Його обличчям текли сльози. Сльози відчаю, сказав би хтось.