Терру похапцем обійняла Жайвірку.

— Хто ті люди, яких сьогодні упіймали? — запитала вона хрипким безбарвним голосом, переводячи погляд із Жайвірки на Тенар.

Тенар зупинила прядку.

— Один був Спритник, — промовила вона повільно. — А другий — такий собі Чубар. А той, кого поранили, звався Хек. — Тенар не зводила очей з обличчя дівчинки. Бачила, як червоніє, наливається вогнем шрам на спотвореному обличчі. — Ну, а жінка, яку вони вбили, гадаю, звалася Сенні.

— Сеніні, — прошепотіла мала.

Тенар кивнула.

— Вони убили її на смерть?

Жінка кивнула.

— Пуголовок казав, що вони приходили сюди.

Тенар знову ствердно кивнула.

Дівчинка обвела поглядом кімнату, достоту так, як перед тим її оглядали Тенар і Жайвірка. Її ковзаючий по стінах погляд був сповнений болем і осудом.

— Ви їх уб'єте?

— Їх можуть засудити до шибениці.

— Тобто на смерть?

— На смерть.

Терру якось байдужно кивнула і вийшла на подвір'я, до "жайворенят", котрі гралися біля колодязя.

І Тенар, і Жайвірка — обидві мовчки повернулися до роботи. Мовчки сиділи біля вогнища — пряли і церували.

Нарешті після довгої паузи озвалася Жайвірка:

— А що сталося з тим чолов'ягою, з пастухом, який ішов за ними назирці? Яструб, ти казала, його звати?

— Він спить отам, — Тенар кивнула в бік задньої частини будинку.

— Ага, — промовила Жайвірка.

Дзижчала прядка.

— Ти не подумай, я давно його знаю.

— Ага. Ще коли була там, в Ре-Альбі?

Тенар кивнула. Прядка продовжувала дзижчати.

— Піти за тією трійцею, зчепитися з ними в темряві, маючи тільки вила, — знаєш, на таке не кожен відважився б. Він вже не молодик, еге ж?

— Ні, — відповіла Тенар, а трохи помовчавши, додала: — Він хворів якийсь час, а потім шукав роботу. Тож я відіслала його до Ясновода, нехай, думаю, візьме його. Але старий досі впевнений, що дасть усьому раду сам, та й відіслав Яструба до Джерел, на літні пасовища. Вчора він саме повертався звідти.

— Він, певно, сподівається, що ти залишиш його тут?

— Якщо він захоче, — кивнула Тенар.

* * *

У Дубівці з села завітало ще одне товариство, охоче послухати оповідки Ґої і розповісти про свою участь у великій гонитві за убивцями, а ще — побачити на власні очі ті вила і порівняти їхні зубці з трьома кривавими плямами на пов'язці Хека, щоби знову мати тему для розмов. Тенар полегшено зітхнула, а коли настав вечір, вона покликала Терру додому і зачинила двері.

Уже піднявши руку до засувки, жінка примусила себе забрати її назад, зусиллям волі відвернулась від дверей, залишивши їх незамкненими.

— Яструб у твоїй кімнаті, — повідомила Терру, повернувшись з пивниці, куди ходила за яйцями.

— Я й сама хотіла сказати тобі, що він там... Вибач.

— Я ж його знаю, — сказала Терру, вмиваючись. І коли зайшов Гед — осоловілий і скуйовджений, — вона підійшла до нього, простягнувши рученята.

— Терру, — Гед узяв дівчинку на руки і пригорнув. На мить вона притулилася до нього, тоді відсторонилась.

— Я знаю початок "Створення", — гордо повідомила Терру.

— То, може, заспіваєш мені? — запитавши поглядом у Тенар дозволу, Гед опустився на своє місце біля вогнища.

— Я можу тільки розказати.

Гед кивнув і, зосередившись, приготувався слухати. Дівчинка почала:

Голос дівчинки нагадував шкрябання дротяної щітки, шарудіння сухого листя, сичання палаючого вогню. Вона прочитала останній рядок першої строфи: "З піни Ея вознеслася..."

Гед кивнув.

— Добре, — похвалив він.

— Учора перед сном, — сказала Тенар. — Вона вивчила її вчора перед сном. А видається, що це було рік тому.

— Я можу вивчити ще, — сказала Терру.

— І вивчиш, — підбадьорив Гед.

— А тепер, будь ласка, дочисть гарбуз, — попросила Тенар, і Терру слухняно повернулася до роботи.

— А мені що робити? — запитав Гед.

Тенар поглянула на нього.

— Налий в чайник води і підігрій.

Гед кивнув і, взявши чайник, пішов до помпи.