Котенко. Може б, хоч так: у двох діях з Богдана, а там - Квятковська... Щоб хоч побачила публіка... Я б водевіль перший дав... Одпочили б... Га? Марусю? Докторе! Рятуйте мене, рятуйте!

Лучицька. Та мені трохи вже лучче... (Усміхнулась).

Доктор. Слабе ще серце! (Держить за пульс).

Котенко. Слухайте, - даю третину збору на хор.

Лучицька. А! Ви знаєте, чим мене закупити! Вони справді страх як нуждаються... Надто при переїзді... Це їм велика підпомога! (Встає). Я граю. Мені легше... Тільки не давайте водевіля, а зразу: зразу ліпше.

Котенко (цілує їй руки). Благодійко моя! Зараз лечу! Безродний, дзвінки! (Кричить у двері). На сцену всі! Починаємо! 

Дзвінок. 

Лучицька (встає, хитається, спирається на доктора і на Маринку; доктор пожима плечима). Тут (на серце) ціле пекло, а я сміятись і жартувати йду!.. (Ледве руша). 

Завіса хутко спада

Середина багатого намету. В убранстві сила дорогої зброї. Прямо - вхідна припола. 

Котенко (в ролі Богдана). Джура - на кону; Квітка і Квятковська - в літери, [ложі] бельетажа, Юркович - в 4-му ряді крісел. Голоси в амфітеатрі і галереї.

Котенко (сидить) 

Схилились всі, мені під ноги впали...

Стою тепер на верховині я,

Закон для всіх - моє владичне слово,

І от воно верта до мене знов

Мою зорю, украдену дружину...

Вина мені й бандуру, джуро!

Джура 

Вмить,

Ясновельможний гетьмане і пане!

Котенко (випив вино, приграє на бандурі й співа). 

Ой ширя орел, орел сизокрилий

Та попід небесами;

Ой літа козак, козак запорожський

Степами, ярами.

Гей, розточились всюди козаченьки,

Полягає отава:

Гей, пропадайте, лихі воріженьки, -

Наша сила і слава!

Квітка (не дуже, але вголос). Це не Жалівницький?

Квятковська. Ні, ні! Тихше, а то чути.

На кону з'являється Жалівницький в ролі Тимка.

Жалівницький 

Знов зрадниця вертається сюди?

Квітка. Це Жалівницький!

Квятковська. Цс-с!!

Квітка (дужче). А! Він падлюка!

Котенко (на кону) 

Так, правлю я украдене, моє!

Жалівницький 

Вона сама втекла, по своїй волі...

Квітка. Ага! Сама, сама втекла!

Квятковська (зупиня й одтяга в глибінь ложі). Мовчіть.

Голоси з амфітеатру. Там п'яні!

Гальорка. Тихо, тихо!

Юркович. Скандалісти!

На кону збентежені.

Котенко (дужче, щоб зам'яти) 

Не може буть!

Жалівницький 

Я знаю, батьку, це:

Умовилась з Чаплінським...

Котенко 

А! Гадюка!!

Мені цього ти перше не казав!..

Жалівницький 

Не хтів вразить... Вона мене умисне...

Ні в чім не слід діймати віри їй...

Дурманить все...

Котенко 

Але почім ти знаєш?

Жалівницький

Упевнився цим серцем... Ох, не вір

Ні пестощам, ані сльозам - одурить:

Пригорнеться, а ніж в руці хова

І сонного зрадливо ним ударить...

Душа у неї чорна...

Квітка (вирвавшись вперед).

Як та ніч!

Квятковська бере його за руку і уводить вглибину.

Котенко (скажено) 

Ти щось таїш?

Жалівницький (побачивши, що ложа порожня, певніше). 

Не вір, не вір їй, батьку!

За пазуху гадюки не бери...

О, я б таких спік на вогні і попіл

Розвіяв би на вітрі по степу,