Лучицька (оглядається). Сміється хтось... знайомий голос... Боже!

Суфлер (вголос). Аж десять днів, аж десять...

Лучицька (страшенно збентежена, але бажа ще побороти себе)

Днів... невже?!

Аж десять днів і ріски в рот не брала...

Котенко 

Не видко щось по панії поста!

Лучицька 

Мене, слабу, без пам'яті звінчали...

Котенко 

Ну й розговілись, значить, зараз...

Лучицька 

Ох!..

Хоч пошануй мене, вельможний пане!

Ніхто мені там не подав руки...

Я день і ніч Богдана виглядала,

Щоб визволив нещасну із тюрми...

Квітка (виривається, кричить). Брехня, брехня!

Квятковська. На бога!

Амфітеатр і крісла. Тихо, тихо!

Лучицька. Де? де? Він тут! (Озирається тривожно).

Котенко (в куліси). Спинить скандал.

Гальорка. Ша, ша!

Суфлер (голосно)

Я думками тебе шукала!..

Лучицька. Боже! То він... шукала... ним жила... (В ложу, з сльозами). 

Я думками тебе шукала всюди,

Я серденьком з тобою лиш жила!

Котенко 

Може, з Тимком?

Квітка (скажено, не звертаючи на Квятковську уваги). Ні, ні! А з Жалівницьким!.. Не вір змії!

Лучицька. Ай, що се?

Квятковська (показавшись Лучицькій). Ха-ха-ха! (Вибіга).

Лучицька (непритомно). Вона, вона там! З ним! Наді мною сміються, глузують... Ай, рятуйте!! 

Разом:

Котенко (в кулісу). Завісу! (Потім тіка).

Голоси (за куліси). Робочі! Де вони?!

Гальорка. Лучицька! Ш-ш, ш-ш!!

Амфітеатр. Лучицька, браво, браво!!

Крісла. Тише! Продолжайте!

Квітка. Вона мене дурила, дурила!! 

В ложі показується поліцейський, начина тихо умовлять Квітку. 

Лучицька (нервово, істерично, а потім несамовито). З нею! Укупі з нею?! Мало назнущались, так іще тут привселюдно зняти на посміх, на публіку поставить? Це панський вчинок!.. Я довірила вам свою душу, свою честь... А ви все потоптали ногами і вигнали мене з хати, як негідь, як покидьку... Це панський вчинок! Ще з полюбовницею мене банітувать прийшли! Ай, пане, та чи є ж що нижче, що підліше на світі?! (Рве навіжено собі волосся, хапається рукою за горло, за серце). 

В ложу знову приходять два служителі і разом з поліцейським беруть Квітку. 

Квітка (борючись, кричить). Сюди! Беріть її! Вона втекла до полюбовника! Зрадила, гадина! Вона висушила мій мозок! 

Його виводять. 

Жалівницький вибіга на сцену і піддержує Лучицьку; вона б'ється на руках. 

Крісла. Занавес, занавес!

Голоси. Ш-ш, ш-ш, вон Лучицьку!

Амфітеатр. Браво, браво!.. Вон ложу!

Жалівницький (з кону). Доктора!

Голоси. Ш-ш, ш-ш! Вон Лучицьку! Продолжать! Квятковську!

Лучицька (вирвавшись з рук Жалівницького, на передній). Женіть!.. Сльози лила... Кров точила... для вашої втіхи!.. А тепер... плюйте на мене - для втіхи! Бийте - для сміху!.. Топчіть на регіт!... Хіба в актриси є серце, є честь?? Нема, нема!! Вона бездушна забавка, вона запроданка ваша! (Пада на руки Жалівницького). 

Завіса

Убога, але чиста кімната. Прямо - двері; направо -два вікна, наліво - кровать, заставлена від дверей ширмами. На вікнах спущені фіранки. Ззаду, при образах, лампадка. Направо, за вікнами, ще маленькі двері.

Палажка, Маринка, Лучицька (спить).

Палажка (дивиться на Лучицьку, що спить). Ох-ох-ох! Нема вже нашої Марусі, тільки тінь одна: тане вона, як віск!

Маринка. Тане, бабусю, тане. Як стривожили її тоді на спектаклі, як упала і залилася крів'ю, - ледве сюди донесли.