Він легко підвівся назустріч Штірліцу, здалося, що він злітає, такий був худий, потиснув руку екзальтовано, запропонував каву й сигару, поплескав Кемпа по плечу так, як заведено в Іспанії, й сказав чудовою німецькою:

— Любий Брунн, я щасливий, що ви працюватимете разом зі мною. Буде з ким відвести душу. Я чахну в цьому скляному бункері. Щоб ми могли спокійно пити каву, я спочатку познайомлю вас з правилами роботи в цьому закладі. Власне, особливих правил немає, ви заявляєте, який матеріал узяли, тему, над якою працюєте, декларуєте, за чиїм завданням проводите аналіз, і вказуєте час, який вам відпущено на дослідження тієї чи тієї ситуації. Я фіксую це в моєму щоденнику, і ми починаємо пити каву. Все ясно?

— Надзвичайно, — відповів Штірліц.

— Ну й прекрасно. Так, ще одна формальність. Вам доведеться розписатися в зобов'язанні не виносити документів з відділу. Зрозумійте мене правильпо: в Іспанії заборонено поширювати літературу, в якій піддається критиці внутрішня політика каудільйо, а наші хазяї вельми нестримані в друкованому слові, тому, як вам відомо, далеко не всі видання, що виходять у Штатах, продаються тут, на пенінсулі [48] . Сподіваюсь, ви зрозумієте мене правильно, я громадянин цієї країни і змушений робити все, щоб перешкодити ускладненням у стосунках між корпорацією й Пуерта-дель-Соль.

— Щоб перешкодити ускладненням у стосунках, — зауважив Штірліц, — треба дати розумним людям на Пуерта-дель-Соль добрячого хабара. Це кращий спосіб зав'язати добрі стосунки.

Анхел якось знітився, розгублено подивився на Кемпа; той важно засміявся:

— Звикайте до жартів доктора Брунна, дорогий Анхел, нічого не вдієш, у кожної людини є свої химери. Він так вільно говорить про хабара саме тому, що ніколи й нікому його не давав. Якби давав, як це доводилося робити мені, мовчав би. Правильно, Брунн?

— А чим ви платили? — спитав Штірліц.

— Живописом. Тут у ходу живопис. Як-не-як батьківщина Веласкеса, Мурільйо, Ель Греко та Гойї…

— Не забувайте Сурбарана, — вставив Штірліц. — Він — епоха, не пізнана ще до кінця епоха.

— Непізнаних епох не буває, — заперечив Анхел, який трохи заспокоївся після слів Кемпа.

— Бувають, — мовив Штірліц. — Я, наприклад, це можу собі пояснити інквізицію взагалі, а іспанську — пов'язану з вигнанням арабів та євреїв з Іспанії — зокрема. Бити тих, кого треба було використати на свою користь? Це всупереч духу історії.

— Кабальєро, — сказав Кемп, — у вас є час на розмову, я вам заздрю, а в мене через півгодини зустріч з партнерами. Живописом тут не відбудешся, треба показувати зуби. Докторе, — він обернувся до Брунна, — було б славно, якби ви склали певний реєстр проблем, які могли б зацікавити наш відділ кон'юнктури. Конкретно, які фірми в світі ждуть нашої пропозиції про кооперацію, а які сповнені бажання погострити зуби об наші білі кістки.

— Це все? — спитав Штірліц, подумавши, чому Кемп дає йому зовсім інше завдання, зовсім не пов'язане з тим, про яке говорив Ерл Джекобс. — Більше нічого?

— Це дуже багато, докторе.

— Але це все? — перепитав Штірліц.

— Поки що — все, — відповів Кемп.

— Час?

— Не зрозумів?

— Скільки ви даєте мені на це часу?

— Два дні.

— Це зовсім нереальний строк. Я підведу вас. Вам буде соромно дивитися в очі містеру Джекобсу. Я прошу у вас чотири дні.

— Три.

Штірліц похитав головою:

— Я пожертвую неділею. В неділю я працюватиму, я хочу виглядіти в очах наших босів пристойно, Кемп, побійтесь бога!

Анхел посміхнувся:

— Кабальєро, ви можете віддавати недільний день роботі на корпорацію, але я цього не маю наміру робити. На відміну від вас, мені вже далеко за п'ятдесят, і кожну неділю я віддаю тому, що від мене з кожною хвилиною все більше й більше віддаляється — я маю на увазі любов.

Кемп розсміявся, а Штірліц сказав:

— Дурниці, кабальєро. Гете був прудкий і в сімдесят чотири. Його партнерці було вісімнадцять.

— Але це було платонічне, — озвався Кемп. Штірліц відрізав:

— У чоловіків платонічного не буває. Це стосується тільки жінок, вони чуттєвіші за нас і мрійливіші.

— Гаразд, — сказав Кемп, простягши руку Анхелу, — я постараюсь відбити для вас чотири дні, докторе. Сподіваюся побачити вас сьогодні ввечері, зайдіть до мене.

Він покликав Штірліца з першої кімнати, затримавшись біля дверей:

— Докторе! Пробачте, будь ласка, можна вас попросити на одну хвилинку…

Штірліц підійшов до нього, причинивши двері, які вели до Анхела; він зрозумів, що головне завдання (чи головну перевірку) він одержить саме зараз; він не помилився.