Шрифт:
Не знав Даллес і того, що Гелен, відчувши його певний інтерес до Брунна — Бользена, дав Кемпу вказівку налагодити стеження за цією людиною, оскільки, як писав він, треба чекати підходу до нього представників відповідних служб, а це «дасть нам можливість простежити на ділі, як працює американська розвідка в третіх країнах, а конкретно в тих, де живе багато вигнанців, які ще не змогли визначитися в суспільному житті і яких досі ніяк не використано на благо майбутнього Німеччини».
Саме ця вказівка Гелена й змусила Кемпа ще уважніше придивитися до Брунна — Бользена і звернутися в Мюнхен з проханням зібрати всі можливі дані про «об'єкт», тому що, писав він, можуть бути зовсім несподівані повороти справи, якщо, звичайно, дозволити собі розкіш довіритися — на цій фазі — почуттю, а не об'єктивним даним.
Гелен прочитав повідомлення Кемпа, сказав Мерку, що не слід довіряти почуттю, але порадив не випускати Вруна — Бользена з поля зору, чого чорт не втне, коли бог спить…
«Едгару Джону Гуверу.
Федеральне бюро розслідувань
Дорогий Учителю!
Ви навіть не уявляєте, який приємний мені був Ваш дзвінок!
Мушу признатися, що саме у Вас (я завжди пам'ятаю про щасливі години, проведені разом з Вами в роботі проти гітлерівських шпигунів) я навчився доброзичливості, яка притаманна Вам у ставленні до людей, незалежно від того, на яких щаблях ієрархічної градації вони стоять.
Ніколи не забуду, як Ви сердито й по правді шпетили мого нинішнього боса Нелсона Рокфеллера і водночас покірно вислухували докори прибиральниці, яка гнівно сварила Вас за те, що після наради у залі лишається так багато тютюнового попелу на килимах…
Я, взявши з Вас приклад, досить жорстко відстоюю свої позиції в кабінеті помічника державного секретаря, але покірно схиляю голову, коли дівчата з друкарського бюро лають мене за те, що завалюю їх роботою. Ніщо не здається мені таким бридким, як безтактність, та ще з тими, хто не може відповісти тобі тим самим. Ми часом аж надто багато говоримо про вірність ідеалам демократії, але поводимось, мов римські патриції, до того ж без достатньої на це підстави — ні перемог на полях битв за нами, ні переможених в суперечці філософів, ні покорених жіночих сердець.
Тепер про справу. Пол Роумен, який цікавить Вас, судячи по відзивах людей, що добре його знають, давно працює в розвідці.
Зараз він виконує обов'язки резидента в нашому посольстві в Мадріді, причому виконує їх коректно і зі знанням справи. Певну емоційну неврівноваженість Роумена можна пояснити тим, що йому довелося просидіти в нацистській тюрмі.
Мене трохи здивувала Ваша зацікавленість цією людиною, бо ФБР даремно ніким не цікавиться.
Я розумію, що дружба не дає права просити про щось таке, що може бодай трохи завдати шкоди тій справі, якій ми з Вами служимо, але я міг би допомогти у Вашій справі набагато компетентніше, коли б Ви вважали за допустиме точніше визначити сферу Вашого інтересу до Роумена. Це дало б мені змогу ще й ще раз подивитись його особисту справу, а також зустрітися з тими колегами, котрі працювали з ним пліч-о-пліч як у ту пору, коли він перебував саме у ВСС, так і після того, як у травні сорок п'ятого його перевели у Відділ державного департаменту. З найглибшою повагою
Ваш
Роберт Макайр».
«Роберту Макайру,
виконуючому посаду начальника
Відділу розвідки державного департаменту США
Дорогий Боб!
Спасибі за Ваші добрі слова. Тільки ради правди маю сказати, що не такий я вже й сміливий, як Ви вважаєте, бо я ніколи не заперечував ні президентові, ні міністрові юстиції, а треба б!
Відносно тих, хто стоїть нижче від нас, то їх у сто разів більше, ніж тих, хто стоїть над нами, вони ж і зберігатимуть про нас пам'ять, і передаватимуть її нащадкам. Буде прикро, якщо наступні покоління судитимуть про нас по тих невихованих чиновниках, які, на жаль, ще зустрічаються в коридорах влади. Ваша правда, найвища суть демократії полягає не в тому, як собачаться сенатори перед мікрофонами радіокомпаній, набираючи очки до майбутніх виборів, а саме в тому, щоб ненав'язливо й тактовно виховувати в народі своїм прикладом повагу до тих, хто править країною.
Тому, й далі посміхаючись, терпіть буркотливу лайку добрих ваших друкарок, але все-таки не сваріться з Нелсоном Рокфеллером.
Тепер з приводу Пола Роумена.
У мене, звичайно, не може не бути тих професіональних секретів, котрими я не маю права ділитися ні з ким, навіть з такою славною людиною, якою вважаю Вас. Однак у цьому конкретному випадку хочу сказати з усією відвертістю: мені на стіл потрапили документи, що свідчать про дуже довірливу дружбу м-ра Роумена з такими німецькими емігрантами, як Брехт та Ейслер, які давно й міцно пов'язали своє життя з більшовизмом.
Тому на цьому етапі мене цікавить лише одне: чи ставив коли-небудь м-р Роумен до відома своє керівництво про його не ділові (оперативні), а дружні контакти з цими іноземцями?
Якщо так, то питання буде закрите, оскільки розвідка передбачає «дружбу» з найжорстокішим ворогом. Якщо солдат перемагає у відкритому бою, то розвідник — у трагічно-закритому, не видному сторонньому оку, а тому особливо невдячному.
Коли ж ні, то я просив би Вас з розумінням поставитися до тих заходів, яких мені доведеться вживати, бо, хоч як нам дорога доля кожного американця зокрема, все-таки доля народу Сполучених Штатів усім значно дорожча.
Думаю, Ви зрозумієте мене правильно, коли я попрошу знищити цього листа.
Буду радий бачити Вас у кінці наступного місяця, коли я закінчу ту роботу, якій зараз віддаю весь свій час.
Щиро Ваш
Гувер».
«Джозефу Макарті,
Сенат Сполучених Штатів Америки,
Комісія по розслідуванню антиамериканської діяльності
Дорогий Джо!
Як я й думав, м-р Роумен, який цікавить нас, ніколи нікого не ставив до відома про свої дружні стосунки ні з Брехтом, ні з Ейслером.
У зв'язку з тим що мої хлопці наскребли ще деякі матеріали на цих живчиків (до речі, вони євреї, а не німці), оскільки в мене підбирається загрозливо-велике досьє на таких комуністичних симпатизантів, як Чарлз Спенсер Чаплін, Пол Робсон, Артур Міллер (це молодий драматург з породи викривачів, ліві мліють від захоплення перед його писаниною), а всі вони так чи інакше пов'язані один з одним в цілком оформленому товаристві противників існуючого в нашій країні ладу, я прийняв рішення переглянути всі. контакти Роумена, бо Кремль не може не бути зацікавлений у тій абсолютно секретній інформації, яку він має в своєму розпорядженні.
До того ж м-р Роумен був у нацистській катівні, тому більшовики мають можливість впливати на нього, використовуючи його відверто антинацистську позицію.
Дуже прикро для нас і виграшно для противника те, що м-р Роумен самотній, у нього зараз немає сім'ї, отже, він позбавлений тих «прив'язок», які допомагають одруженій людині, а тим паче батькові сімейства, надзвичайно ретельно контролювати ті рішення, які треба визначати як кардинальні.
Державний департамент надав мені додаткові можливості для оперативної роботи; я одержав звідти список рідних, знайомих та друзів м-ра Роумена.
Я дуже не хотів би лякати себе наявністю розгалуженої сітки, більшовицької змови у нашій країні, але краще дізнатися про хворобу заздалегідь і за допомогою скальпеля відчленити заразу.
Просив би Вас, дорогий Джо, зразу ж вилучити Роберта Макайра із списку, який Ви прислали: якщо ми почнемо шукати єретиків серед тих, кого вважаємо братами (і справедливо вважаємо), то виграють лише ті, які мріють про те, аби тільки нашій країні було завдано шкоди. Я ручаюся за Макайра. Його добре — в минулому — ставлення до м-ра Роумена не повинно кидати на нього тінь.
Про хід моєї роботи я ставитиму Вас до відома.
Сподіваюсь, що цей лист Ви знищите, бо він має особистий характер і розкриває те, про що не мають права знати навіть Ваші співробітники. Це не Ваша провина, це — наша спільна біда, бо були широко розчинені двері для червоних не тільки державних установ, а й святі для кожного американця ворота Капітолію.
Сердечно Ваш
Гувер».
«Ерлу Джекобсу,
ITT, Мадрід,
Іспанія
Дорогий Ерл!
Я був зворушений тим, як швидко, а головне, конфіденційно Ви відповіли на моє прохання.
Прошу Вас мати на увазі, що та людина, якою ми цікавимось, надзвичайно компетентна у своїй професії. Отже, будь-яка кустарщина в роботі з ним загрожує неприємностями. Якщо вас не обтяжить, то проконсультуйтеся у цій справі з моїм давнім другом Вутвудом, і хай Вас не лякає, що він живе в Мадріді як кореспондент «Чікаго стар», це чудове прикриття для справжнього патріота, який присвятив себе боротьбі проти комунізму.
Просив би Вас пересилати всю кореспонденцію для мене тільки через нього.
Думаю, не слід говорити, яке мені дороге Ваше добро співробітництво на благо нашої загальної справи.
Сердечно Ваш
Гувер».
ШТІРЛІЦ-VІІІ
(Мадрід, жовтень сорок шостого)
Ерл Джонсон був огрядний, високий чоловік; стрижений йоржиком, зразу видно — американець; очі дуже сині, опушені довгими чорними віями (такі б жінці, подумав Штірліц); шкіра на обличчі гладенька, лискуча навіть, мабуть, кожного ранку йому робили масаж після гоління; єдине, що дисгармонувало з тією лагідною жіночністю, що визначало обличчя Джонсона, був ніс, істинно боксерський, круто переламаний на переніссі і трохи повернутий вліво.
— Радий вас бачити, докторе Брунн, — сказав він, легко підвівшись з-за столу. — Кемп прогудів мені про вас усі вуха. Хочете випити?
— Ні, спасибі, я п'ю другий день, досить.
— Мені доводиться пити щодня і — нічого. Невже колись і я скажу цю жахливу, справді пов'язану з віком фразу: «Я п'ю другий день, досить»?! Брр! Страшно подумати! А каву?
— З радістю.
Джекобс підійшов до каміна, там у нього стояв млинок для кави й невеличка електроплитка з мідними турочками. Швидко й красиво, якось по-чаклунськи він почав готувати каву, говорячи тим часом:
— В Анкарі мені подарували рецепт, він чудовий. Замість цукру — ложка меду, ріденького, краще липового, чверть дольки часнику, це пов'язує воєдино смисл кави й меду, і головне — не доводити до кипіння. Усе те, що закипіло, позбавлено смислу. Та й люди, які перенесли надмірні навантаження — фізичні й моральні, — гублять себе, хіба не так?
— Дамаську сталь, навпаки, загартовують температурними перевантаженнями.
Джекобс обернувся, якусь мить розглядав Штірліца, примруживши свої голубі очі (у наших жителів Півночі такі ж, подумав Штірліц, у владимирців та поморів), потім усміхнувся: