Оронт

Шаноба хай моя вас, пане, не дивує:

З усіх вона людей найбільше вам пасує.

Альсест

Мій пане…

Оронт

Хай би хто всю Францію зійшов

Вартнішої за вас людини б не найшов.

Альсест

Мій пане…

Оронт

Хай мене поб’є небесний грім,

Коли злукавив я у слові хоч однім.

Дозвольте ж вас обнять і приязнь освятити

Щоб пишно розцвіли її незрадні квіти.

От вам рука моя — міцний і певний знак

Любові…

Альсест

Пане мій…

Оронт

Що ви сказали? Як?

Зрікаєтеся ви?

Альсест

Та зважте — чи ж годиться

Так оголошувать на людях таємниці,

Словами гратися, на вітер кидать їх?

Щоб до визнань дійти і до похвал таких,

Раніш не вадило б спізнать один одного І тим для приязні уторувать дорогу.

А так — не відавши, які ми удались, — Глядімо, щоб, бува, не каяться колись!

Оронт

До діла сказано. Та я за річ такую

І за такі думки ще глибше вас шаную!

А поки прийде той дружіння світлий час,

Слуга й тепер уже найнижчий перед вас.

Коли улаштувати щось треба при дворі вам,

То я й порадою допоможу, і впливом:

Чималу, далебі, відограю там роль,

І над усіх мене шанує сам король.

Я радий повсякчас вам стати у пригоді,

А що цінителів таких шукати годі,

Що всім відомий смак і розум ваш тонкий, —

Насмілюся сонет вам прочитати свій

І тим до приязні підвалини зміцнити.

Альсест

Мій пане, в тих речах не годен я судити,

Даруйте…

Філінт Та чому ж…

Альсест

Великий маю гріх:

Занадто щирий я у присудах своїх.

Оронт

Я й прагну щирості. Мене б ви засмутили,

Якби од мене щось лукаво потаїли.

Лиш на одвертого я важу судію.

Альсест

Як так, добродію, то що ж — я пристаю.

Оронт

Сонет… Бо це сонет… Надія… Це до пані,

Що в серці деякі збудила сподівання…

Надія… — пишних слів, проречисто-гучних,

Нема в цих віршиках і ніжних, і сумних…

Альсест

Ми те побачимо.

Оронт

Надія… Чи ж несмілим

Потраплю слухачам я догодити стилем

І чи вдалось мені належних слів добрать?..

Альсест

Побачимо.

Оронт

Іще насмілюся додать:

За чверть години це я встиг скомпонувати.

Альсест

Не в часі сила там, де йде про результати.

Оронт

(читає)

Надія серце людське веселить

І душу розважає у печалі,

Та сумно нам, Філідо, зрозуміть,

Що не прийде по ній нічого далі.

Філінт

Я зачарований уже від перших слів!

Альсест

(тихо)

Ви зачаровані! І грім вас не убив!

Оронт

Прихильність появили ви в речах,

Та нині з того я вже не радію:

Ах, краще б ви скупі були в дарах,

Ніж мали тільки дарувать надію.

Філінт

В яку гармонію укладено рядки ці!

Альсест

(тихо)

До лиха! Хвалите нечувані дурниці!

Оронт

Коли в чеканні невеселі дні

Судила доля зводити мені,

То краще з білим світом розлучитись.

Дарма ласкаві тратите слова,