Переклав Максим Рильський

ДІЙОВІ ОСОБИ

Альсест — закоханий у Селімену.

Філінт — друг Альсестів.

Оронт — закоханий у Селімену,

Селімена — мила Альсеста,

Еліанта — Селіменина кузина.

Арсіноя — подруга Селімени.

Акаст

Клітандр

— маркізи.

Баск — слуга Селімени.

Гвардієць із Маршальства Франції.

Дюбуа — слуга Альсеста.

Дія діється в Парижі, в Селіменинім домі.

Філінт

Та що вам, друже мій?

Альсест

(сидячи)

Лишіть мене в спокої!

Філінт

Чому химерною неласкою такою…

Альсест

Ідіть собі, прошу, не тратьте зайвих слів.

Філінт

Раніш би вислухать, ніж удаваться в гнів.

Альсест

Ні, хочу гніватись, а слухать не бажаю.

Філінт

Як розуміти вас — я, далебі, не знаю,

І хоч ми друзями віддавна нареклись…

Альсест

Я — друг вам? Запишіть, що то було колись!

Так, досі в злагоді жили ми і в любові, —

А як побачив я, на що есте готові,

То приязнь унівець розбилася моя:

В серцях зіпсованих не хочу місця я.

Філінт

Та чим же міг я так, Альсесте, завинити?

Альсест

На місці вашому волів би я не жити!

Хто чинить так, як ви, — пошани хай не жде

У чесних він людей презирство лиш найде,

Я ж бачив, як того ви стріли чоловіка.

Шаноба тут яка, любов яка велика

Була проявлена! А скільки присягань,

Обітниць голосних і приязних зізнань,

Що ви з обіймами палкими їх мішали!

А скоро вийшов він, — ви ледве пригадали,

Як на ім’я йому і що то за один, —

І вже нітрошечки вас не обходить він.

До лиха! Соромно, ганебно, підло навіть

Так душу лестками фальшивими неславить.

Коли б судилося таке мені вчинить,

То я повісився б із того горя вмить!

Філінт

Причин не бачу я до вироку такого

І пом’якшить його благаю вас, на бога;

Прошу: зласкавтеся, хоч огріхи й страшні,

І ще не вішаться дозвольте ви мені.

Альсест

Невчасно спала вам охота жартувати!

Філінт

Чого ж вам хочеться, цікавий би я знати?

Альсест

Я хочу щирості, щоб слово ні одно

Не вилітало з уст, як не з душі воно.

Філінт

Коли обійме нас, вітаючи, знайомий,

Так само обійнять повинні і його ми;

Зізнання сипле він, обіцянки склада —

Те саме й нам робить, звичайно, випада,

Альсест

Ні! Ворог тої я ганебної методи,

Що в ній кохаються нікчемні слуги моди;

У світі над усе найгірш я не злюбив

Манірні витівки отих балакунів,

Лепетунів гидких, которі в марній мові

Усе на світі нам пообіцять готові

І компліментами ладні стрічати всіх,

А що ти, хто ти е — однаково для них!

Ну, що потому нам, коли нас хто вітає

І приязнь, і любов, і шану виявляє,

І слів не добере до пишної хвали, —

А тільки ми на крок од його відійшли,

І він негідника улещує так само!

Це ж сором! Це ганьба! Як тішиться словами

Гучними й красними, коли, на глум і сміх,

Усьому світові почути можна їх?

Шаноби на землі нема без переваги,

Хто поважає всіх, не знає той поваги.