Не можна нам удвох промовити й дві слові!

Прийняти будь-кого ви щоразу готові

І не наважитесь сказати в жоден час,

Що під хвилину що немає дома вас!

Селімена

Що? Клопоту собі повинна я нажити?

Альсест

Таких я звичаїв не можу похвалити.

Селімена

Він став би ворогом, злобителем моїм,

Дізнавшіїся, що я не хтіла стріться з ним.

Альсест

І звідси — зустрічі потреба доконечна…

Селімена

Ах, боже! Він із тих, з ким сварка небезпечна,

Хто в хитрощах меткий та у лукавій грі

Знаходить слухачів і в місті, й при дворі,

І скрізь, де тільки глянь, у річ уміє впасти.

Тож хай у приязні малого варт Акасти,

А вороги із них такі, що хоч куди.

Не треба ж нам самим шукать собі біди!

Альсест

О, завжди доказів ви маєте багато,

Що треба вам того чи знов того прийняти

І передбачливо всміхатися юрбі…

Баск

Там, пані, ще й Клітандр.

Альсест

Чудово, далебі!

Селімена

Куди ви?

Альсест

Я піду.

Селімена

Зостаньтеся.

Альсест

Для чого?

Селімена

Зостаньтесь.

Альсест

Сил нема.

Селімена

Я, пане, хочу цього!

Альсест

Шкода! Од цих розмов мене проймає нуд,

І завеликий ви мені даєте труд.

Селімена

Я того хочу! Я!

Альсест

А я — не маю змоги.

Селімена

Ну що ж! Ідіть собі! Щасливої дороги!

Еліанта

(до Селімени)

Маркізи два прийшли одвідати ваш дім.

Вам ознаймили це?

Селімена

(до Баска)

Так. Дай стільці усім.

Баск подає стільці і виходить.

(До Альсеста).

Ви не пішли, проте?

Альсест

Ні, пані. Почекаю,

Щоб зрозуміти вас до решти і до краю.

Селімена

Мовчіть.

Альсест

Вам вибрати когось уже пора.

Селімена

Ви збожеволіли!

Альсест

Нехай скінчиться гра!

Селімена

А!

Альсест

Я — або вони!

Селімена

Ви це на глум, Альсесте?

Альсест

Ні. Того далі я не стерплю, слово честі.

Клітандр

Я з Лувру — і до вас на кілька хвиль забіг…

Клеонт на виході смішив безмірно всіх.

Хоч би вже приятель який узявся щирий

Йому поправити дивацькі ті маніри!

Селімена

Глузують з нього всі таки не без причин:

Де тільки з’явиться, впадає в око він,

А як зустрінетесь ви з ним після перерви, —

Ще більше вразитесь, ніж вразились тепер ви.

Акаст

Панове! Як зайшло у нас про диваків, —

Я найнуднішого оце. допіру стрів:

Дамон держав мене на сонці із годину,